Талавір побачив пористу структуру стіни, залишки мушель і повітряні камери, що утворилися під час стискання морських тварин та їхніх уламків, і на мить уявив себе на дні моря. Колись поверхнею Кіммерику проходила складна система зрошувальних каналів. Казали, що після Спалахів, наче ховаючись від людей, вона спустилася під землю. Тепер підземні ріки із суєру були під усім
Дештом. Талавір прислухався. Десь поряд крапало. Він обстежив стіну й знайшов невелике заглиблення. У камені був отвір у формі п’ятипелюсткової
квітки. З темного рівного отвору сльозами сочилася рідина. Вона була рожевою й ледь помітно виблискувала.
«Чистий суєр», — подумав Талавір, відірвав нашивку Старших Братів і занурив край у рідину. Тканина пожовтіла й збіглася, наче від кислоти. Талавір думав лише мить, а потім повторив процедуру й припечатав змоченою нашивкою манкур. Біль був такий, що хотілося роздерти обличчя нігтями. Але коли минув, Талавір відчув неймовірне полегшення, наче позбувся тягаря, що його постійно відчував на поверхні. Частина, яка гарячково чіплялася за Догмат
Старших Братів, яка хотіла «виконати завдання Белокуна», зникла. Навіть шепіт перетворився на ледь помітний фантом.
За кілька хвилин тунель розширився, згори долинули звуки. Наче високо над ним розкрилося слухове вікно. Талавір підвів голову й спробував освітити стелю, але знову нічого не побачив. Він відчував, ніби над ним щонайменше кілька касабів порожнечі. І це було неможливо. Талавір був певен, що не міг спуститися під землю аж так глибоко. Він ступив ще кілька кроків. Тепер обох стін можна було торкнутися, лише широко розводячи руки. Стіни все розходилися, аж доки Талавір опинився у великій залі. З неї вели відразу кілька коридорів. І кожен здавався безкінечним.
— Прекрасно. І як зрозуміти, куди йти? Кидати монетку?
Талавір обстежив входи, кинув до кожного по каменю, намагаючись за звуком визначити глибину. Вони були однаковими. Талавір потер чоло й посміхнувся. У пам’яті спливла пісня, що звучала як лічилка. Талавір скинув пальця догори й заходився рахувати:
Оп-оп, Андир-Шопай,
Де ховаєшся, Мамай?
Слово «Мамай» припало на центральний хід. Талавір стенув плечима.
Зрештою, або всі ходи йдуть до будинку Сєрова, або він навіки заблукає в лабіринті. Ця думка змусила його замислитися про потребу робити позначки. Він дістав ножа й спробував нашкрябати хрест, але вийшла літера «т». Талавір іще подумав і додав рисок на верхній перекладині. Вийшов знак, який він бачив у книжці легенд — давній герб кіммеринців тарак-тамга.
Центральний коридор ішов під кутом. Щоразу, торкаючись підлоги, Талавір відчував усе більший ухил. Він подумав, що зовсім скоро йому доведеться сісти й котитися, наче з гірки. Ще за кілька касабів він остаточно вирішив розвернутися.
Інші коридори, можливо, було б легше подолати. Але дорога назад виявилася ще несподіванішою. Коридор змінився. Шлях, який він пройшов кілька хвилин тому, став вузьким, наче закривши всі можливості до відступу.
Талавір губився в здогадках. Він не чув переміщення стін і не відчував рухів.
Залишалося дертися попереднім шляхом.
Коридор наче відчув його настрій і став пологішим. Почала спускатися стеля. Лампа загрозливо блимнула. Талавір думав, що минуло не більше ніж пів години, а тьмяне світло в трубці свідчило, що збігло більше часу. Він струсонув ліхтар і пішов далі. За кілька кроків стіни знову почали сповзатися, стеля —
також. Повноважний уявив, що перебуває всередині величезної лійки, що лежить боком. Або наближається до найвужчого місця пісочного годинника. Стіни тиснули, вужчали, у мозку пульсувало запитання: що він робитиме, коли буде змушений повзти й зрештою впреться у вузьке горлечко? Він просуне голову й застрягне? Навіки розділений надвоє, лишиться в божевільному лабіринті під
Ак-Шеїх? Світло вихопило круглий отвір. Він уже повз. Діра опинилася на рівні його обличчя. Вона нагадувала слухове вікно в будинку Сєрова. Талавір затиснув трубку в зубах і, як плавець, що надумав пірнати, засунув руки в лаз.
Звідти потягло свіжим повітрям. На його щастя, з іншого боку виявився простір.
Обдираючи плечі, він просунув тулуб, уперся руками в невидимі стіни й наче стягнув із себе кам’яну діру. Шкіра на животі та стегнах кричала від болю.
Талавір важко звалився й подумав, що такими безпорадними й змученими почуваються новонароджені. Ця думка його розсмішила.
Талавір іще трохи посидів, прислухаючись до простору. За колом світла ліхтаря була непроглядна темрява. Десь неподалік почулося шкряботіння, немов хтось точив залізні кігті об стіну. Спершу йому здалося, що це вибрики шепоту.
Але за поворотом він почув кроки, їх супроводжував той самий дзенькіт. Талавір прискорився, потім на мить зупинився і прислухався. Темрява була порожньою, або той, хто його переслідував, зачаївся.
З якогось коридору долинуло виття, спершу слабке й повне відчаю, а далі все голосніше, неначе хижак учув жертву. Лампа блимнула. Талавір побіг.
