У місцях проколів виднілася гола кістка. В очах не лишилося нічого людського.
Лише безкінечна мука. Зневодненими, як у мумії, руками людина тримала великий альбом із родинними фотографіями й невідривно вдивлялася в Дешт за вікном. Це могла бути тільки онука генерала Сєрова та дружина бея Ак-Шеїх.
Багато років вона стерегла джадала. Можливо, вона знала, як до нього достукатися.
— Як мені поговорити з Мамаєм? — Талавір присів поряд із кріслом.
Безкінечно довгу мить нічого не відбувалося. Нарешті людина важко, наче на шарнірах, повернула голову.
— Той, кого ти шукав, уже тут, — сказав скрипучий жіночий голос, а потім із засушеного горла вирвався сміх. — Тепер він твій! — її обличчя перетворилося на шмат м’яса, очі витекли з очниць.
Будинок затрусило. Стіни вкрилися тріщинами. Сходи, якими він підіймався, обвалилися. Талавір затулився рукою і стрибнув до дверей на протилежному боці веранди. Він майже не здивувався, коли за ними виявилася карстова печера. «Клятий будинок був частиною лабіринту», — подумав Талавір, роздивляючись паруюче рожеве озеро. Кімната була висічена із суцільної породи, з неї не було виходу.
Талавір сів, обіперся об стіну й підтягнув до грудей ноги, щоб не торкнутися суєрної ванни. Бігти не було куди. Озеро вкрили брижі. Одночасно з цим шепіт у голові Талавіра переродився в Голос. Він належав вкрай розлюченій жінці.— Чого прилип до підлоги, як купа гною? Тікай! — а потім жінка заверещала: — Ні, тільки не до нього! Я не хочу!
З рожевої мли вилізла голова джадала. Вкрита залізом рука схопила
Талавіра за ногу й потягла на дно. Він не запам’ятав миті, коли масляниста рідина заповнила легені, а перед очима розповзлася чорнота.
Талавір отямився в безкінечному темному просторі. Стелі і стін не було, як
і жодних орієнтирів. Талавір подивився на власні руки, торкнувся обличчя.
Попри занурення в суєр, змін не було, як і ран, завданих металевим монстром.
Він відчув рух і обернувся. З глибини кімнати, наче вихоплена й збільшена камерою, до нього нечутно наблизилася клітка. Залізні прути були товсті й погано оброблені. Талавір торкнувся одного, щоб зрозуміти, чи не спить. Залізо було як лід. У протилежному куті клітки здригнулася купа лахміття, а потім зірвалася й кинулася на нього. Талавір відступив на крок, спостерігаючи, як
істота, захована в дрантя, з усієї сили вдарилася в те місце, де щойно була його рука. Крізь дірки на одязі визирали обриси дівочого тіла. Голову жінки вкривав поточений часом каптур, так що не можливо було роздивитися обличчя. Талавір згадав пряний подих демониці з Кара-Меркит і крізь ґрати потягнувся, щоб відкинути башлик. Бранка здригнулася, вигнула шию, каптур впав, і Талавір побачив, що очі та рот жінки були зашиті чорною від крові ниткою. Вона по-курячи нахилила голову, дослухаючись до Талавіра. Спотворені риси викривилися в хижій посмішці.
— Хто ти? — не зміг стриматися Талавір, хоч і знав, що вона не може відповісти.
Жінка розвернулася на звук, утробно загарчала і з неймовірною силою знову плечем вдарила в ґрати. Клітка заскрипіла. Талавір відсахнувся. Його обдало хвилею накопиченої за століття люті. Талавір навіть подумав, що бранка і
є джадал, а той, хто на нього напав, лише її охоронець. Про всяк випадок він оглянув стіни клітки. Замка не було. Наче вхід заварили, щойно бранка опинилася всередині. Хто б не заточив жінку, він не збирався її випускати.
Темрява за спиною Талавіра знову заворушилася. Долинув уже знайомий металевий скрегіт. Талавір обернувся і стиснув кулаки.
Цього разу джадал ішов повільно. Метал скрипів та тьмяно поблискував.
Талавір подумав, що найдужче потвора скидалася на божевільного розкрадача могильників, що в нападі жадоби натягнув на себе музейні експонати різних епох. На голові потвори був пом’ятий литий шолом. Нащічники та маска з металевої луски щільно прилягали до обличчя, ховаючи риси. Очі були темними проваллями. Рот — вузькою щілиною. Потвора втратила загрозливу граційність.
Тепер її тіло сіпалося. Голова-шолом здригалася від кожного руху, наче була готова от-от полетіти додолу. Вузька щілина на лускатій масці розкрилася.
Потвора оголила довгі гострі зуби — кулі не такої далекої війни. Рот усе ширшав, аж поки верхня частина голови відвалилася і з брязкотом покотилася темною підлогою. А далі, як за наказом, почало розсипатися тіло. З шиї зірвалися й розкотилися кістяні, металеві, керамічні, скляні й навіть пластикові намистини. З плечей вивалився давній кіммерицький лук, що слугував ключичними кістками.
З живота, наче залізні змії, випали ланцюги. Упали чавунні ядра. Руки розвалилися на набір стріл. З правої кисті випав наконечник списа, а з лівої —
короткий, вкритий іржею акінак¹³. З коліна вивалилися уламки від амфор, стегна розсипалися на блискучі леза від кортиків та тьмяні зеленуваті уламки ножів різних часів. Талавіру здалося, що в місиві з уламків зброї навіть промайнули жетони Старших Братів. Коли шум стих, за кілька кроків од Талавіра опинилася купа брухту.
Талавір обережно наблизився і штовхнув гору мотлоху кінцем черевика.
