Буревій підійшов схвильовано до незнайомого предмета, освітив його прожектором. У променях вирізьбилось неземне обличчя, висічене з чорної породи, міцно притулені до грудей руки. Вся гігантська постать була уособленням зібраності, зосередженості. Але очі здавалися стрілами, пущеними силою духу в безодні Світобудови. Як вдалося невідомому творцеві висловити свій задум через мертву породу? Буревій ще не зустрічав на Землі подібної майстерності. Це свідчило про високий рівень істот, які залишили статую. Хто вони були? Пришельці чи жителі Плутона? Чи, може, мандрівники з інших планет — Юпітера, Урана? Розумні істоти, про яких ми вже знаємо, але яких досі ще не зустріли! А може, вони були корінними жителями і загинули з невідомих причин, залишивши іншим, далеким Братам останнє привітання — прагнення свого розуму в Безмежжя, висловлене в чорному камені?
Мовчить пустеля. Мовчить простір. Тільки очі. невідомого Брата пронизують Космос, єднаються з вогнями далеких світів.
Буревій повертався назад схвильований, вражений. Тепер йому буде легше жити серед пустелі Плутона. Він шукатиме на поверхні планети залишки мудрості і творчості Братів і відчуватиме в їхніх твореннях тепло сердець, пломінь думки і безсмертність творчості.
Минуло багато годин. Десятки. Сотні. Буревій уже не відзначав їх. Це було ні до чого. Він завзято працював, щоб забути про тіло і час.
Полагодивши трохи каюту — наклавши на розриви пластмасові шви, — він наповнив її повітрям, обігрів атомними батареями. Спочивав у ліжку кілька годин і знову йшов назовні — вивчати планету, шукати знаки чужої культури. Але, окрім статуї, йому не вдалося знайти більше нічого. Плутон ніби насміхався з нього, поставивши серед мороку і пустелі прекрасний фантом, щоб роздирати серце його бажанням і сумнівами.
Він повертався втомлений до корабля, похапцем, недбало їв консервовані харчі, спочивав. Інколи сідав до столика і акуратно голився, як на Землі. Так він звик на Землі, так повинно бути й тут. Ритм перш за все! Поки він дотримується ритму життя і праці — доти він людина. Порушить — і хаос покотить його свідомість до байдужості і смерті.
Буревій заглядав у дзеркальце, не помічаючи ні зморщок, які катастрофічно вкривали його чоло, ні густої сивини, що блискавично засіяла за кілька діб його чорне волосся. Яке це має значення? Йому здавалося, що то не він: худе обличчя, пошерхлі вуста, жовтаві щоки. Тільки сині промені заиалих очей його, Буревія.
Космонавт швидко відкладав дзеркальце вбік, припиняв тривожний монолог. Він знову одягав скафандр, щоб продовжити хвилюючі пошуки.
Йому пощастило принести в корабель кілька зразків породи Плутона, набрати у контейнер кристалів. Аналіз показав, що ця порода масивніша від земних у кілька разів. Такої на Землі і на ближчих планетах дослідники не зустрічали. Кристалики являли собою замерзлу надважку воду. Буревій був дуже радий. Це буде справжнім сюрпризом для майбутніх поселенців на Плутоні. А вони будуть. Неодмінно.
Людство вивчить рідну систему, об’єднає свої зусилля з Братами і полине до інших зірок. Тут, на Плутоні, будуть станції, космодроми, інститути. Енергія ядра дасть тепло, над планетою закружляють штучні сонця. Розтопляться льоди, створиться атмосфера. І зашумлять дерева, трави тут, де нині панує морок і холод. Задзвенять дитячі голоси. І очі нових, прийдешніх поколінь пронижуть міжгалактичний простір нестримним бажанням Знання. Як і очі того, Невідомого, образ якого залишився втіленим у камені.
Космонавт вирішив збільшити коло досліджень. Він визначив координати корабля, статуї, намітив маршрути. Він хотів оглянути всю рівнину, яка пролягла між пасмами гір і скель. Саме в цей час, недалеко від статуї Невідомого, з ним трапилося несподіване.
Над зубцями скель зійшла зірка — Сонце. Буревій кілька хвилин з ніжністю дивився на нього, посилаючи в той бік серце, думи, найкращі почуття. І раптом — здригнувся.
На тлі зоряного простору майнуло якесь тіло. Одна невловима мить — і вертикальна постать перегородила шлях космонавту. Вона задрижала, колихнулася і рушила назустріч Буревію.
Холод пронизав тіло космонавта. Що це? Невже житель Плутона? Тут, серед снігів і холоду? Правда, вчені передбачали будь-яке життя навіть в холоді космічного простору… Але як він повинен поводитися? Що робити?
Все ближче постать. У світлі далекого Сонця вона здається напівпрозорою. Вона схожа на людину Землі. Острах з’явився в серці космонавта. Може, галюцинація?
Постать була зовсім близько. Це жінка. Обриси її туманні. Але видно великі очі, повні вуста. Вони ворушаться, чути чіткі, схвильовані слова:
— Друже Буревій! Нарешті! Ми знайшли вас. Ми врятуємо вас…
Космонавт занімів від несподіванки. Все, що відбувалося, здалось йому сном, вигадкою. Ні, ні, це не може бути! Це — гра втомленого розуму!..
А жінка, простягнувши назустріч йому руки, говорила:
— Ми пишаємось вами. Серед пустелі ви зберегли мужність. Ще зовсім небагато — і ви будете на Землі. Ви чуєте мене? Ви розумієте мене?
