Гриць ще не встиг заснути, як з коридора почувся голос тата, а по тому радісно зойкнула мама. Минуло ще кілька хвилин, тато продовжував про щось гомоніти, але раптом мама почала бідкатись. Що ж сталося? Невже тато знову покине їх з мамою і полетить у космос? Та ще й надовго. Перший раз він літав до Марса, а повернувся лише через рік. Бідна мама не відходила від телеекрана у Космоцентрі, дуже хвилювалася. Навіть Грицеві доводилося заспокоювати її. Що ж трапилося тепер, куди має летіти тато?
Не в змозі перебороти цікавості, Гриць скочив з ліжка, навшпиньки підкрався до дверей і почав дослухатися.
— Ти розумієш, моя люба, — казав тато, — це ж перший політ в систему Юпітера. Дехто з учених вважає, що там дослідникам випаде нагода спостерігати небачені форми життя.
— А може, зустрінуться й мислячі істоти, — додала мама.
— Можливо. Космоцентр планує створення земної колонії на Європі — великому супутнику Юпітера. Ми залишимося там на три роки. Дозволено з собою взяти дружин. Тобі доведеться оволодіти деякими космічними професіями.
— Гаразд, — сказала мама. — Проте мене турбує, що буде з Грицем?
— Віддамо до інтернату.
— Нізащо! — вигукнув Гриць, уриваючись до коридора. — Без мене нікуди не полетите! Ич, що надумали! Я з вами полечу!
— По-перше, негарно підслуховувати! — докірливо озвався тато. — А по-друге, в далекому світі потрібні люди мужні й загартовані. Ти певен, що витримаєш будь-яке випробування?
— Витримаю! Я нічого не боюся!
— Хвалько, — лагідно розкуйовдив тато синове волосся. — Не кажи гоп, доки не перескочиш.
Політ було призначено на серпень. Лишалося три тижні. Татові дали відпустку на десять днів, і він разом з мамою та Грицем вилетів до гірського Алтаю, щоб там відпочити. Шатро нап'яли на березі озера. Наступного дня біля берега на воді гойдалася срібна сигара — швидкісний човен. Вирішили покататися. Зробили по озеру кілька блискавичних кіл. Гриць верещав від захоплення. Тато повів човна до виходу з озера, там зеленкуваті води, люто клекочучи, грізним водоспадом вливалися до річки Катуні.
Зненацька замовк двигун. Тато похапливо длушпався в приладах. Стрімка течія несла човен у смертельний вир. Гриць відчув, як розпач витискує йому з грудей крик жаху. Але хлопчик глянув на суворі мамині очі, на татове зосереджене обличчя і, вкусивши себе за пальця, промовчав. Човен падав у безодню, насувалися гострі скелі. Гриць заплющив очі. З його вуст не вирвалося ані звуку. Якщо й гинути, то не боягузом!
Раптом клекіт води затих, повітря тонко заспівало в вухах. Хлопчик розплющив очі. Човен летів у небі, гори й ліси пропливали внизу.
— Що це? — прошепотів Гриць. — Ми живі?
— Перший іспит, — сміявся тато. — Човен годиться і для води й для польоту. Синку, ти витримав перший іспит. Я подумаю, може, й візьмемо тебе до далекого світу…
— Проте пам'ятай, Грицику, — мама загадково глянула на сина, — все життя — то великий іспит.
Минули дні відпустки. Тато взяв Гриця до Космоцентру, показував йому дивовижні пристрої, машини та космічні апарати. Дещо хлопчик бачив на екрані телевізора або в кіно, але тут усе було справжнє, величне і таємниче. Якось не вірилося, що ось ця або ота ракета незабаром летітиме у порожнечі зоряного простору, а від Землі її відділятимуть мільйони кілометрів.
Тато заводив Гриця у житлові каюти космольотів, дозволяв навіть посидіти в кріслах пілотів. А потім почав привчати його ходити в костюмі космонавта та скафандрі. Космічне вбрання було незручне й важке, проте Гриць терпів, не промовивши й слова невдоволення. Він перемовлявся з татом по радіотелефону, приймав їжу крізь прозоре забрало, сам замінював використані балони для кисню.
— А тепер, синку, — якось сказав тато, — побачимо, чи є в тебе справжня мужність.
— А хіба я злякався тоді, біля водоспаду? — образився Гриць.
— Того мало. Тепер треба стрибнути з літака.
— Як? — скрикнув хлопчик. — Просто так?
— Та ні,- засміявся тато.- 3 парашутом. Космонавтам це необхідно. Всякого буває. Раптом аварія при підльоті до планети, треба, щоб усі члени екіпажу не боялися залишити космоліт. Збагнув?
— Збагнув, — відповів Гриць, хоч усе його тіло похололо від страху. — Я стрибну з літака, татку!
Наступного дня вони вилетіли на реактивному лайнері. Незабаром під крилом літака видно було лише густу тайгу. Гриць то поглядав на спокійне татове обличчя, то на білі-пребілі хмарини за ілюмінатором, то поправляв лямки парашута на плечах. Коли ж нарешті стрибок? Чи не злякається він?
З каюти виглянув пілот, привітався з татом, підморгнув Грицеві. Тато повів сина до виходу. Відчинився люк, дихнуло холодом. Гриць поточився назад, але відразу ж схаменувся, бо побачив у татових очах насмішкуваті іскринки. Він кинувся до люка й стрімголов упав у безодню.
