Добло і зло полностью

Мама тим часом ялозить мені по голові дротяною щіткою. Ніжно ялозить, туди-сюди, мені не боляче. Відтак випадково зачісує мені всі рештки волосся на лоба збоку, виглядає так, ніби мені щойно накручували голову по спіральній різьбі. Як кришку на пляшку. Що. ви не зрозуміли? Ну як же! Це ж вона — правдива пріча фам-фаталь. Майже прикрите праве око. Зовсім відкрите ліве вухо (з нього все по колу зчесували) і наглухо затулене шматком цієї волосяної раковини праве.

Мама сказала:

— О.

Квітка сказала:

— Круто.

І цей унітаз вони зацементували лаком «Прєлєсть». Інших лаків вдома чогось не було.

— Радянські лаки — самі круті, — авторитетно заявила Квітка. Ніби вона сама колись користувалася якимись лаками за радянських часів.

Ну, робити нічого. Полушубок, дезодорант (і під полушубок, і на), колготки (холодно, шо капєц, — щипає ноги, але ж дискотека!!! Яка дура на неї в штанах піде?! В мене шо — ноги криві?!), 10 хвилин дороги до школи, їдальня на другому поверсі й благословенні швидкі сутінки, бо ж зима.

І в мене є бойфренд. Так-так. Уже є. Який не який, а ми з ним ходимо. Слова «зустрічаємось», як і слова «бойфренд» в яремчанському сленгу чомусь не водилося. Того, з ким я ходила, звали Вася. Блазенське ім'я, знаю. Навіть в Яремчі «васілієм» чи «васьою» називали тормозів. А ще казали: «Алєнь твій тато» чи «Нюхай ногу». Це такі евфемізми замість банального посилання на хуй. І взагалі, дворові діти з просунутих сімей слово «хуй» в такому контексті не вживають — надто просто звучить. Найдивовижніше те, що фраза «Ти шо — вася?» — є цілком нормальною ображалкою для Прикарпаття, де василів-дмитровичів водиться, як псів нерізаних.

Вася книжок не читав ще більше, ніж я. Тобто він взагалі жодної книжки в житті не читав, казав: «Чого я там не знаю?» Вася любив відбірну російську попсу. Таку навіть по радіо не крутили, а лише переписували на касети в гастарбайтерів, дальнобійників і чисто пацанів-рекетирів, лави котрих мріяв поповнити кожен хлопчик з порядної родини.

— Раз-два-трі-чєтирє, трі-четирє в етам мірє, после дня пріходіт вєчер, я іду к тєбє навстрєчу. — 3 серйозним лицем підспівував Вася магнітофонному реперу. Російська мова Васіна взагалі-то варта окремої опису. Бліц-цитати: «Каторая гадіна?» і «Ми уєзжаєм в нєделю». Обидві ці фрази було вимовлено ним у Києві (а як ще там говорити?!) з телефону-автомата, коли Вася дзвонив знятій колись в Яремчі на турбазі «приїжджій». Як ті київські тьолачькі велися на наших ковбоїв, я по сей день не розумію. В любистку хлопці коси мили, чи. що? Або не коси…

Слава Богові, дискотеку в нас крутили прадвінуті пацани — Тарас Лозовський, Вовка Герелюк та інші. Вони таке гівно, як Вася, не слухали. Якщо там і було щось із російської естради, то хіба лиш папірос-ґанджубас, ґанджубас бйот на галавной мозг. Хоча що таке ґанджубас, ми тоді здогадувалися тільки інтуїтивно. А так, взагалі-то, слухали ай лайк ту мув-іт мув-іт і, ясне діло, Скорпіонс на мєдляках. Чи мадонна на білих танцях. Чи Нірвана, коли вчителі не бачили, як ми страшно гупаємо зчовганою підлогою і трусимо мокрими патлами — тільки то вже було після епохи дезодоранту і колготок.

— От згадай мої слова! — Вася, коли говорив, робив це з інтонацією, як мінімум, Далай-лами. Хоча не уявляв собі, що такий є і хто це.

— Ой, шо вже знову? — я не сильно приховувала своє знудження від його розважливості — вищого ступеня містечкового інтелектуалізму. Тільки от його розшпилена джинсова сорочка і ремінь з важкою пряжкою змушували мене терпіти.

— Прийде день, і тебе так, вибач за слово, заїбе ця вся твоя іностранна музика, що захочеш послухати чогось простого, русського, і про любов.

Цей день ще поки не прийшов.

Зате проминув день фіолетового плаття і прічі фам-фаталь. З балоном лака «Прєлєсть» як гарантом непорушності маминого творіння.

— Давай, Карпа, ходи. Васілій припухне від тебе, — уськала вічно красива й сексуальна Квітчучка.

Я потай теж сподівалася, що припухне. Ну, і боялася, звісно. Васілій — він пацан консервативний.

І Васілій таки припух.

— Шо ти таке з собою зробила?! — це замість «О, яка ти… я в шоці!»

— А що?.. — я озирнулася в пошуках Квітки на моральну допомогу.

Аморальна Квітка кудись швиденько вшилася.

— Та шо — чучело якесь прийшло! Тебе мама бачила?!

— Це мама робила… — в очах моїх бриніли сльози обурення.

— Шо мама робила?

— Це плаття і цю зачіску! — сльози обурення були би не такі зрадницькі, якби не тягли за собою скривлення пики й миттєве почервоніння носа.

— Плаття нармальне… — подивившись кудись убік, дав мені півшансу Вася. — А от пріча твоя… карочє, розчешись.

Розчешись!!! А балон лаку «Прєлєсть:» як відмінити? Ну, ясно, Васю такі речі не цікавили. Вася втягнув соплі через горло і харкнув ними просто на підлогу шкільного гардеробу.

— Хам, — сказала я.

— Ти зара в мене договоришся, — сказав Вася і пішов сходами нагору, у столову. На омріяну дискотеку, куди мені тепер попасти було зась.