Ось досить повний перелік тих відвідувачів салону Роде, з якими, як і з багатьма іншими членами мюнхенського товариства, згодом, уже вчителюючи у Фрайзінгу, познайомився і я. Невдовзі там з'явився і Рюдігер Збройносен, який за Адріановим прикладом вирішив переселитися з Лейпціга до Мюнхена і в якого вистачило рішучості здійснити цей добрий намір. Адже тут жив видавець його перекладів із давньої англійської літератури, що для Рюдігера мало практичну вагу, а крім того, йому, певне, бракувало Адріана, якого він зразу ж почав смішити розповідями про батька і своїм «Огляньте цей об'єкт!». Він винайняв кімнату неподалік від свого приятеля, на четвертому поверсі будинку на Амалієнштрасе, де навіть узимку, загорнувшись у плащ і в плед, сидів біля столу з відчиненим вікном, бувши від природи незвичайним аматором свіжого повітря, і, оточений хмарою цигаркового диму, то з ненавистю, то з палкою самовідданістю, долаючи непереборні труднощі, знаходив точні німецькі відповідники англійським словам, реченням і ритмам. Обідав він звичайно з Адріаном, у ресторані Королівського театру або в якійсь винарні в центрі міста, але скоро завдяки лейпцігським зв'язкам здобув доступ до приватних будинків і домігся того, що його не тільки запрошували на вечірки, а й не раз залишали на звичайний обід,— скажімо, коли кінчався shopping, під час якого він прислуговував господині дому, зачарованій його аристократичними злиднями. Так він обідав у свого видавця, власника фірми «Радбрух і Ко», на Королівській вулиці, а ще у Шлагінгауфенів, заможного, старого, бездітного подружжя, що мало трохи похмуре, але розкішне помешкання на Брінерштрасе. Шлагінгауфен був із швабів, учений без посади, а його дружина й народилася в Мюнхені. У їхній вітальні з колонами збиралося мистецьке й аристократичне товариство, причому господині, в дівоцтві фон Плаузіг, було найприємніше, коли обидва ці елементи поєднувалися в одній особі, як, наприклад, в особі головного інтенданта королівських видовищ його вельможності фон Рідезеля, що вчащав туди. А ще Збройносен обідав у промисловця Булінгера, багатого паперового фабриканта, що мешкав на Віденмаєрштрасе, біля річки, в бельетажі прибуткового будинку, який він сам побудував; у родині директора акціонерного товариства броварень «Пшор» і в багатьох інших місцях.
У дім Шлагінгауфенів Рюдігер увів і Адріана, і там він, небалакучий чужинець, зустрічався, не заходячи в ближчі стосунки, без будь-яких наслідків для обох сторін, зі славетними художниками, що отримали шляхетні титули, з виконавицею головних ролей в операх Вагнера Танею Орландою, а ще з Феліксом Мотлом178, з баварськими двірськими дамами, «правнуком Шіллера» паном фон Гляйхен-Русвурмом, що писав книжки з історії культури, і з такими письменниками, що взагалі нічого не писали, а тільки розважали товариство, витрачаючи свою силу на усні оповідання. А втім, саме тут він уперше зустрівся з Жанеттою Шойрль, по-своєму принадною, гідною найбільшої довіри жінкою, на добрих десять років старшою за нього, дочкою померлого баварського урядовця й парижанки, прикованої паралічем до крісла, але й досі ще діяльної духовно старої дами, що так і не завдала собі клопоту вивчити німецьку мову, тим більше що її плитка, шаблонна французька мова цілком заміняла їй і гроші, і титули. Мадам Шойрль із трьома дочками, з яких Жанетта була найстарша, жила поблизу Ботанічного саду, в досить тісному помешканні з маленькою, обладнаною достоту на паризький штиб вітальнею, де й влаштовувала музичні чаювання, що користувалися величезним успіхом. Намуштровані голоси камерних співаків і співачок вщерть заповнювали маленькі кімнатки. Перед тим скромним будинком не раз стояли й сині двірські карети.
Що стосується Жанетти, то вона також належала до людей пера, була романісткою. Вирісши між двома мовами, вона чарівно неправильною говіркою писала жіночі, оригінально скомпоновані суспільні студії, не позбавлені психологічного й музичного чару, які безперечно належали до літератури. Вона зразу звернула увагу на Адріана й завжди трималася біля нього, та й він, сидячи біля Жанетти чи розмовляючи з нею, почував себе ніби в затишку. Елегантно-негарна, з вишуканим овечим обличчям. у якому плебейські риси змішалися з аристократичними, як у її мові — баварські діалектизми з французькою, вона була незвичайно розумна й водночас по-стародівочому наївна й нездогадлива. В ній було щось легковажне, кумедно плутане, з чого вона сама щиро сміялася — зовсім не так, як Лeo Цінк, що, глузуючи з себе, намагався сподобатись іншим, а весело, справді від щирого серця. До всього вона ще й була дуже музикальна, грала на фортепіано, захоплювалася Шопеном, писала про Шуберта, приятелювала не з однією відомою особистістю в царині музики, і знайомство її з Адріаном почалося з цікавої розмови про поліфонію Моцарта і її стосунок до Баха. Адріан багато років ставився до неї з дружньою довірою.