Доктор Сон полностью

— Тут відмічено збори. Починаючи аж з 2001-го.

— Кейсі наказав мені, щоби я відвідав дев’яносто з дев’яноста і всі занотовував. Подивися запис про восьмі.

Джон знайшов. Фрейжерська методистська церква. Місце було йому відоме, хоча сам там на зборах він бував нечасто. Під нотаткою містилося ретельно виписане великими, друкованими літерами слово АБРА.

Джон подивився на Дена не зовсім сповненими недовіри очима.

— Вона сконтактувалася з тобою, коли їй було всього лиш два місяці?

— Нижче ти бачиш нотатку з моїх наступних зборів, — сказав Ден, — отже, я не міг вставити сюди її ім’я, аби лиш тебе вразити. Хіба що сфальшував весь цей блокнот, але в Програмі повно людей, які згадають, що бачили мене з ним.

— Включно зі мною, — погодився Джон.

— Йо, включно з тобою. У ті дні я завжди тримав в одній руці цей блокнот, а в іншій чашку кави. Це були дві речі, що додавали мені впевненості. Я тоді не знав, хто вона така, і не дуже тим переймався. То був просто один з тих випадкових доторків. Так, як ото, бува, немовля тягне ручку з колиски і торкається твого носа.

— Потім, роки за два чи три, вона написала одне слово на дошці, яку я тримаю в своїй кімнаті для складання робочого графіку. Те слово було hello. Після того вона підтримувала контакт вряди-годи. Щось на кшталт торкання бази в бейсболі. Я навіть не певен, що вона сама усвідомлювала, що робить це. Просто там був я. Коли їй знадобилася допомога, я виявився тим, кого вона знає, і тим, з ким вона може спробувати порадитися.

— Якого роду допомоги вона потребує? У якого роду неприємності вона втрапила? — Джон обернувся до Біллі. — А ти знаєш?

Біллі похитав головою.

— Я ніколи про неї не чув, та й ув Енністоні заледве коли бував.

— Хто сказав, що Абра мешкає в Енністоні?

Біллі кивнув великим пальцем на Дена.

— Він казав. А хіба не казав?

Джон повернувся знову до Дена.

— Гаразд. Скажімо, ти мене переконав. Викладай тепер все цілком.

Ден розповів їм про Абрин нічний кошмар з хлопчиком-бейсболістом. Про фігури, які світили на нього ліхтариками. Про жінку з ножем у руці, про ту, яка злизувала кров хлопчика собі з долонь. Про те, як набагато пізніше Абра натрапила на фотографію хлопчика в газеті.

— І вона це змогла зробити чому? Бо той хлопчик, якого вони вбили, також був одним з отаких сяячів?

— Я майже впевнений, що саме так трапився перший контакт. Хлопчик міг сягнути по допомогу в той час, коли вони його катували — Абра не має сумнівів, чим саме вони займалися, — і це створило зв’язок.

— Такий, що зберігся навіть після того, як цей хлопчик, Бред Тревор, помер?

— Я думаю, потім її контактною точкою могла стати певна річ, яка належала Тревору — його бейсбольна рукавиця. І на його вбивць вона могла перекинутися контактом тому, що один з них її собі надягав. Вона не знає сама, як вона це робить, так само, як не знаю й я. Єдине, що я знаю напевне — це те, що вона надзвичайно потужна.

— Ближче до теми.

— Тут ось яка справа, — сказав Ден. — Цих людей — якщо вони дійсно люди — очолює жінка, яка безпосередньо чинила те вбивство. Того самого дня, коли Абра натрапила на фотографію Бреда Тревора на сторінці пропалих дітей у місцевій газетці, вона також утрапила в голову до цієї жінки. А та жінка в голову Абри. Протягом кількох секунд вони дивилися очима одна одної. — Він здійняв угору руки, стиснув їх у кулаки і покрутив ними. — Обернулися раз, і другий. Абра вважає, вони можуть приїхати також по неї, так само вважаю і я. Бо вона може становити для них небезпеку.

— Тут ховається щось більше, авжеж? — запитав Біллі.

Ден дивився на нього, чекаючи.

— Люди, які спроможні на оцю штуку, сяйво, щось таке в собі мають, правильно? Щось таке, чого тим тре’. Щось таке, що ті можуть дістати тільки через убивство.

— Так.

Джон запитав:

— А та жінка знає, де живе Абра?

— Абра так не думає, але ж ти мусиш пам’ятати, їй усього лиш тринадцять. Вона може помилятися.

— А Абра знає, де живе та жінка?

— Все, що вона знає, це те, що під час того контакту — того взаємного бачення — та жінка перебувала в «Супермаркеті Сема». Це значить, десь на Заході, але там «Семи» існують не менш як у дев’яти штатах.

— Включно з Айовою?

Ден похитав головою.

— Тоді я не розумію, чого ми досягнемо поїздкою туди.

— Ми можемо дістати рукавицю, — сказав Ден. — Абра гадає, якщо вона отримає ту рукавицю, вона зможе зачепитися за того чоловіка, який її на себе приміряв. Вона називає його Баррі Кібець.

Джон сидів, похиливши голову, задумавшись. Ден його не чіпав.

— Гаразд, нарешті промовив Джон. — Це божевілля, але я на нього підписуюся. Зважаючи на те, що мені відомо з історії Абри, і пам’ятаючи мою власну історію з тобою, відмовитися наразі було б доволі важко. Але якщо та жінка не знає, де живе Абра, чи не було б мудрішим залишити все, як є? Не будити сплячого собаку і все таке інше?

— Я не вважаю, що цей собака спить, — сказав Ден. — Цим

(«порожнім демонам»)