Доктор Сон полностью

Крук затріснув двері й швидко пішов навкруг машини на водійське місце. Ден заплющив Абрині очі. Він думав про ложки на святкуванні дня народження. Про відкривання й закривання шухляд — про це також. Абра була надто слабкою фізично, щоб боротися з чоловіком, який вже сів за кермо і заводив двигун, але частина її була потужною. Якщо він зможе знайти цю частину… частину, яка рухала ложками і відкривала шухляди, і грала музику нізвідки… частину, яка писала на його класній дошці за милі й милі звідси… якщо він зможе її знайти, а потім ще й зможе нею керувати…

Як Абра була візуалізувала собі жінку-воїна зі списом, на жеребці, так Ден візуалізував тепер комутаційний блок, що міститься в якійсь кімнаті на стіні. Якісь його регулятори керують її ногами, якісь руками, якісь стенанням плечей. Проте значно важливішими були інші. Він мусить змогти їх потягнути; він має в собі принаймні почасти ту саму електричну схему.

Пікап поїхав, спершу задом, потім розвернувся. За якусь мить вони знову опинилися на дорозі.

— Оце правильно, — промовив Крук. — Спи собі. Про що ти к чорту думала там, що збиралась зробити? Стрибнути в унітаз і змити себе…

Його слова затухли, бо знайшлися регулятори, які шукав Ден. Особливі регулятори, такі, що з червоними ручками. Він не знав, чи вони насправді існують там, чи під’єднані до Абриних сил, чи це він просто грається в якийсь ментальний пасьянс. Він знав тільки, що мусить спробувати.

«Засяй», — подумав він і потягнув їх усі.

6

Пікап Біллі Фрімена уже від’їхав миль за шість чи сім від автозаправки, рухаючись у західному напрямку крізь темряву сільського Вермонту, коли Крук відчув перший біль. Це було так, ніби маленькою срібною дужкою йому окільцювало ліве око. Кільце було холодним, давило. Крук підняв руку, щоб його торкнутися, але ще до того воно встигло сковзнути правіше, заморозивши йому перенісся, наче уколом новокаїну. А тоді охопило також і праве око. Відчуття, ніби при очах металевий бінокль.

Або на очах кайданки.

Тепер в нього почало дзвеніти у лівому вусі, і раптом задерев’яніла ліва щока. Він повернув голову й побачив, що дівчинка на нього дивиться. Широко розплющеними очима, не змигаючи. Вони анітрішки не здавались причмеленими. Більше того, вони не здавались її очима. Вони виглядали старшими. Мудрішими. І такими ж холодними, як зараз його обличчя.

(«зупини машину»)

Крук одягнув на голку ковпачок і відклав шприц, але так само тримав у руці пістолет, який був витяг з-під сидіння, коли вирішив, що вона занадто довго затримується в тій сральні. Він його підняв, збираючись націлити на старого, щоб змусити її перестати робити те, що вона оце здумала робити, але відразу ж у його руці з’явилося відчуття, ніби її занурили в крижану воду. Пістолет важчав: п’ять фунтів, потім десять фунтів, які відчувалися, ніби всі двадцять п’ять. Щонайменше двадцять п’ять. І поки він силувався його підняти, його права ступня прибралася з педалі газу «Ф-150», а ліва рука повернула кермо так, що пікап знесло з дороги і він покотився по м’якому узбіччю, поступово сповільнюючись, з правими колесами понад самісіньким рівчаком.

— Що це ти робиш мені?

— Те, на що ти заслуговуєш. Татку.

Пікап врізався у повалену березу, розколовши її надвоє, і зупинився. Дівчина і старий були пристебнуті ременями, але Крук про свій забув. Його кинуло вперед, на кермо, надавивши клаксон. Поглянувши вниз, він побачив, що автоматичний пістолет старого повертається в його руці. Дуже повільно повертається в його бік. Такого не мусило статися. Наркотик мусив її вгамувати. Чорт, наркотик її і вгамував був. Але щось відбулося у тому туалеті. Хто там не є за цими холодними очима, він, курва, абсолютно тверезий.

І жахливо сильний.

Розо! Розі! Ти потрібна мені.

— Не думаю, щоб вона тебе почула, — промовив голос, що не був голосом Абри. — У тебе є деякі здібності, сучий ти виблядку, але я не думаю, щоби ти мав бодай якийсь талант до телепатії. Я думаю, коли тобі потрібно побалакати зі своєю коханкою, ти користуєшся телефоном.

Докладаючи всіх своїх сил, Крук почав повертати «Ґлок» назад, на дівчину. Тепер той, здавалося, важить п’ятдесят фунтів. Жили на шиї в Крука випнулися тросами. Краплі поту виступили в нього на чолі. Одна набігла в око, пекуча, і Крук її зморгнув.

— Я… застрелю… твого дружка, — сказав він.

— Ні, — сказала особа в Абриному тілі. — Я тобі не дозволю.

Але Крук бачив, що вона вже втомлюється, і це подарувало йому надію. Він вклав все, що мав, у націлення дула на груди Ріп Ван Вінкла[371], і вже майже досяг бажаного, коли пістолет знову почав розвертатися назад. Тепер він почув, що мала сучка почала задихатися. Чорт, він теж. Вони хекали разом, немов марафонці, що наближаються до фінішу пліч-о-пліч.

Проїхала якась машина, не вповільнюючи швидкості. Жоден з них її не помітив. Вони дивилися один на одного.

Крук опустив ліву руку до правої, щоб обома тримати пістолет. Тепер той повертався трохи легше. Він перемагає її, хвала Богові. Але його очі. Господи!