Доктор Сон полностью

Щойно Ден його опустив, Томмі подріботів до матраца і заповз до неї під бік. Не прокидаючись, Діні його обняла і пригорнула до себе. На хлопчику задерлася майка «Брейвз», і Ден побачив, що синців у нього доволі ще й на ногах.

«Її брата звуть Ренді. Я міг би його знайти».

Ця думка була такою ж холодною і яскравою, як озерна крига у січні. Якби він дістав з гаманця фотографію і сконцентрувався, ігноруючи бемкання в своїй голові, він, либонь, зміг би знайти цього великого брата. Він таке вже робив колись.

«Я міг би залишити на ньому власноручні синці. Міг би сказати, що наступного разу я його вб’ю».

От тільки не буде наступного разу. З Вілмінгтоном покінчено. Він не збирався знову колись побачити Діні й цю її безпорадну маленьку квартирку. Він не збирався бодай колись знову повертатися думкою до минулої ночі або цього ранку.

Цього разу пролунав голос Діка Хеллорана:

«Ні, любесенький. Можливо, речі з «Оверлука» ти й можеш замкнути до скриньок, але не спогади. Їх ніколи. Вони-то й є справжніми привидами».

Він затримався у дверях, дивлячись на Діні та її вкритого синцями сина. Малюк уже також поринув у сон, і на вранішньому сонці ці двоє виглядали майже янгольськими істотами.

«Вона не янгол. Може, вона й не залишає на ньому синців, але ходить на гульки, залишаючи його вдома самого. Якби тебе тут не було, коли він прокинувся і приблукав до вітальні…»

— Цукейки, — промовив хлопчик, тягнучись до кокаїну. Погані справи. З цим щось треба робити.

«Можливо, але ж не мені. Нічогенько виглядатиме, якщо я з такою пикою з’явлюся у відділку соціальної служби зі скаргою про нехтувану дитину, еге ж? Коли сам тхну алкоголем і ригаками. Пересічний добропорядний громадянин виконує свій громадянський обов’язок».

«Ти можеш покласти назад її гроші, — сказала Венді. — Бодай це ти можеш зробити».

Так він майже й зробив. Насправді так. Він витяг їх з кишені й затиснув у руці. Навіть вирушив з ними до її гаманця, і, мабуть, цей відрух був йому на користь, бо зринула нова ідея.

«Забери кокс, якщо мусиш бодай щось забрати. Ти можеш продати те, що там залишилося, за сотню баксів. Можливо, навіть за дві сотні, якщо він не дуже розбодяжений».

От тільки якщо його потенційний покупець виявиться поліцейським агентом — що цілком припустиме з його щастям, — тоді він опинитися у в’язниці. Де може так статися, що йому заразом прицвяшать і оте дурне лайно, що було заварилося в «Молочному Шляху». Готівка незмірно безпечніша. Сімдесят баксів усього.

«Я їх поділю, — вирішив він. — Сорок їй і тридцять мені».

От лишень тридцять не вельми йому допоможуть. А там же ще є харчові купони — така товста пачка, що кінь би вдавився. Дитину вона може прогодувати й на них.

Він підібрав кокс і запорошений журнал «Люди» і поклав їх на стійку в кухоньці, подалі від дитячих рук. Побачивши в раковині губку, він витер нею кавовий столик від натрушених залишків. Переконуючи себе, що, якщо вона приплентається сюди зараз, поки він це робить, він віддасть їй ці чортові гроші. Переконуючи себе, що, якщо вона так і дертиме там хропака, тоді вона заслужила те, що заслужила.

Ден закінчив витирати столик, кинув губку до мийки, і йому майнула коротка думка, чи не залишити записку. Але що в ній можна написати? «Піклуйся краще про свою дитину, і, до речі, я забрав твої гроші»?

Гаразд, ніякої записки.

Він вирушив геть з грошима в лівій кишені і, вже виходячи з квартири, обережно, щоби зайве не грюкнули, прикрив за собою двері. Він переконував себе, що зробив так з делікатності.

3