ті близнюки, що навіть їхні почерки неможливо було розрізнити, — хіба порівнявши, та й то, коли обидва зразки на тій самій сторінці (що таки часто траплялося, оскільки їм начебто не вистачало самого усного спілкування, а ще треба було й на день у день списуваних далі сторінках залагоджувати між собою ті неминучі справи, які в 1830-ті й 40-ві роки обговорювалися в усій величезній пущі північного Міссісіпі і яких і вони двоє не могли уникнути), — почерк у близнюків був такий, як у цілком нормального десятирічного хлопчака, навіть з погляду правопису, з тією тільки різницею, що у них він не поліпшувався з бігом часу, коли поступово одне за одним з’являлися на сторінках імена все нових і нових рабів, яких Керазерс Маккаслін успадкував або придбав, — Роскес, і Феба, і Тукідес, і Юніс, і їхні нащадки, і Сем Фазерс із матір'ю, що на них Керазерс Маккаслін обміняв нечистопородного мерина у старого Ікемотубе, ватага чикасо, в якого він раніше придбав також землю, а далі йшли Тенні Бічем, що її один з близнюків, Емодіес, виграв у сусіди в покер, і дивоглядія на ім’я Персівал Браунлі, що його другий близнюк, Тіофілес, купив — навіщо, ані йому самому, ані його братові не було звісно — у Бедфорда Форреста ще коли той був работоргівцем, а не генералом (усе це містилося на одній сторінці, невеликій, яка охоплювала менше року, а вірніше навіть неповних сім місяців, і розпочиналося записом хлопцевого батька, що хлопець уже міг розрізнити:
і нижче тією самою рукою:
і тією самою рукою:
а далі іншою рукою — хлопець тепер уже розпізнавав, що це дядькове письмо, коли бачив обидва почерки поряд на одній сторінці:
тоді знов першою рукою:
і другою:
і першою:
і другою:
і знову першою:
і далі тією самою рукою:
потім знову другою:
і першою:
і другою:
і першою:
і другою:
), — всі ті імена набирали реальності, ба навіть якогось примарного життя зі своїми пристрастями й складнощами в міру того, як заповнювалися сторінка за сторінкою і збігали рік за роком; все тут було, не тільки звичайна й прощенна кривда і забарне її відшкодування, але й ті людські трагедії, які ніяк не можна простити й нічим не можна відшкодувати, — записані на іншій сторінці і в іншому гросбуху рукою, що її хлопець уже з першого погляду розпізнав як батькову:
