По службі йому доводиться жити то в Єгипті, то в Малій Азії, то на берегах Дунаю. Не гаючи часу, він поглиблює свої знання з східних мов і вивчає кілька слов'янських. Та служба торгового агента йому спротивіла. Його вабить Італія, де починається визвольна війна, в якій він палко жадає взяти участь. Не роздумуючи довго, без паспорта й шеляга за душею він пробравсь у Венецію, де ледве не потрапив до рук австрійської поліції, але перехитрив її і втік у Ліворно. Там вступає волонтером до «тисячі» Гарібальді, яка вирушала визволяти Неаполь. У битві під Вольтурно його було тяжко поранено в легені, обидві ноги й правий бік. Тільки завдяки старанному догляду й піклуванню друзів, особливо Александра Дюма (сина), Лев Ілліч одужав, хоча численні контузії й рани давалися взнаки протягом усього життя.
Після визволення Італії, яка стала йому другою батьківщиною, в його житті починається нова смуга. Під впливом Гарібальді він палко захоплюється справою визволення всіх народів від чужоземної влади і, вийшовши з госпіталю, одразу гарячково береться до політичної агітації. Водночас він активний учасник соціалістичного руху Швейцарії, Іспанії і Франції. Влаштовує сходки, конференції, публікує силу статей і заміток у періодиці цих країн.
Живучи то у Флоренції, то в Женеві, він зблизився з російськими емігрантами Герценом, Бакуніним, з російськими художниками, літераторами та ученими. Багато пи| ше для прогресивних російських журналів, пропагуючи іде| свободи, рівності і братерства. Будучи в якихось справах у Гейдельберзі, він випадково познайомився з Маклаєм І запалив його однією із своїх ідей, суть якої зводилася до боротьби з расизмом. Ось та ідея.
Якщо XVIII століття було століттям Просвітництва, то XIX, особливо його другу половину, можна назвати, певно, епохою Плодів Просвітництва. Саме в цей період почалася та грандіозна перебудова світу на основі технічного прогресу, яка зумовила весь подальший розвиток цивілізації. Давно, здавалося б, відомі ідеї й безліч цікавих винаходів, які не мали практичного значення, стали перетворюватися на реальну могутню силу. Людина нарешті оволоділа в промислових масштабах двома енергетичними джинами — парою і електрикою — й змусила їх працювати на себе в найрізноманітніших галузях. І земна куля, така досі неосяжна, неначе раптом зменшилася в своїх розмірах.
Поїзди й пароплави, що замінили диліжанси, звели, як згодом скаже Стефан Цвейг, до одного дня багатоденні мандри в минулому, а нескінченні години, що їх проводили досі в дорозі, перетворили на хвилини. «Та хоч би якими неймовірними здавалися сучасникам швидкості залізниць і пароплавів, — розмірковує він, — вони все-таки не виходили за межі, доступні розумінню. Їхні швидкості в п'ять, десять, двадцять разів перевищували відомі раніше, проте за ними можна було стежити поглядом і осягати це, здавалося б, неосяжне чудо. Але вже перші успіхи електрики, цього Геракла ще в колисці, спричинюють справжній переворот, перекреслюють усі вже встановлені технічні закони, відкидають геть усі усталені мірки».
Невидимий, але все-таки керований людиною електричний струм зробив можливою появу не тільки принципово нових видів механіки, а й такого дива, як телеграф. Щойно народжену людську думку майже тієї самої миті приймають і розуміють у будь-якій точці планети. Зруйнувалися всі колишні уявлення про час і простір, щезли відстані, що утруднювали спілкування одного народу з іншим. Людство вперше відчуло себе єдиною сім'єю, вперше усвідомило можливість не тільки швидко обмінюватись інформацією, а й негайно об'єднувати свої зусилля.
Глибока, всебічна технічна революція дала поштовх небувалому розквіту всієї науки й культури, які в свою чергу докорінно змінили ставлення людини до себе самої. Прозирнувши у заповітні таємниці природи, розкривши їх і оволодівши ними, підкоривши простір і час, людина виросла у власних очах. Вона вперше побачила себе володарем світу, вперше усвідомила гігантську силу свого розуму, здатного керувати не лише її поведінкою й ділами в межах узвичаєного розуміння людської діяльності, а й крушити, ставити собі на службу нічому не підвладні, здавалося б, сили стихій.
А коли людина така велика, що її можна порівняти з божеством, то звідки ж вона взялася на Землі? Хіба творець, хай він навіть буде втіленням благородства, зважився б створити собі конкурента?
На той час ставити так питання було блюзнірством, єрессю несосвітенною, та нікуди не подінешся: справді, звідки, якщо бог усезнавець і не може не відати, чим загрожує йому конкуренція.
