Слухаючи доктора Сурото, я думав про те, як химерно переплелися легенди й дійсність.
Насправді ж ні в якому сараї Маклай в Бюйтензорзі не жив. Він найняв там для себе невеликий, але затишний будиночок, де мав намір відпочити й опрацювати свої новогвінейські матеріали. Але прожив у ньому тільки вісім днів. Потім до нього прибув ад'ютант генерал-губернатора, який запропонував йому від імені свого патрона переселитися в палац.
Чим займався Маклай і хто він такий, генерал-губернатор Джемс Лаудон не знав, але багато чув про нього і тому хотів виявити йому свою гостинність. Річ у тому, що гучна слава прийшла до Маклая раніше, ніж можна було сподіватися. Причому слава не вченого, а людини, «воскресло!' з мертвих».
Коли він був ще на березі свого імені, хтось пустив чутку, начебто його з'їли папуаси. Це була сенсація, яку надрукувало багато газет Південно-Східної Азії, а потім і Європи. І ось тепер, коли він, як виявилося, був живий і цілісінький, йому не давали кроку ступити. Усі розпитували, чи справді його хотіли з'їсти, а коли так, то яким чином йому пощастило врятуватись. У Гонконзі, куди зайшов кліпер «Изумруд» з ним на борту, до нього прибув з візитом навіть китайський віце-король Кантона, що також було сенсацією. Будь-кого такий високопоставлений мандарин не став би відвідувати.
Якщо російський уряд спеціально послав на його пошуки корабель, то, виходить, він не тільки вчений-мандрів-ник, а й персона вищих кіл, не виявити уваги якій не можна. Так вирішив Лаудон і, щоб не осоромитися, віддав Маклаєві у своєму палаці цілі апартаменти, де він міг жити в цілковитому достатку, не витрачаючи на це ані шеляга, що було для нього дуже важливо.
Гостювання в губернатора затяглося на шість місяців. За цей час Маклай підготував до друку і завдяки сприянню Лаудона видрукував у батавському науковому журналі «Natuurkundig Tijdschrift» свої перші статті з антропології та етнографії папуасів берега Маклая, які відкидали полігенізм як теорію бездоказову.
Причисляючи папуасів до наймолодшої на землі раси, яка тільки почала еволюціонувати від мавпи до людини, полігеністи обґрунтовували свою теорію тим, що начебто і біологічно, і способом свого життя вони докорінно відмінні від «нормально розвинених людей». Нібито волосся у них росте пучками, шкіра жорстка, не схожа своєю «фактурою» на шкіру європейців, пазуроподібні нігті, особлива будова ступні — другий (вказівний) палець ноги довший, ніж звичайно, — і все це, разом узяте, буцімто явно свідчить про так звані пітекоїдні (мавпоподібні) ознаки.
Маклай правильно пояснив причину потовщення нігтів у папуасів: учений пов'язував це явище з тим, що папуаси, які не мали складного знаряддя й інструментів, різноманітну роботу виконували вручну. Він помітив, що в нього самого нігті стали товщі від роботи, яку він мусив робити: «… в моєму нинішньому житті, коли доводиться часто бути і дроворубом, і кухарем, і теслею, а іноді й пралею, і матросом, а не тільки паном, який займається природничими науками, рукам моїм добряче дістається… вони геть укриті мозолями, порізами й опіками; щодня старі починають гоїтись, а нові з'являються. Я помітив також, що мої нігті, які завжди були досить міцні для моїх звичайних занять, нині стали надто крихкі й ламаються». Порівнявши їх з нігтями папуасів, Маклай дійшов висновку, що «в них вони чудові: принаймні втричі товщі за мої». І пояснив це тим, що папуасам, «які не мали різноманітних інструментів, доводиться працювати руками значно більше», ніж йому. Оскільки з боків нігті обламуються легше, ніж посередині, то «нерідко можна бачити в тубільців нігті, геть схожі на пазури». Отже, мовиться тут не про спадкові расові ознаки, а про вплив умов праці, про індивідуальну здатність пристосовуватись — ці особливості розвиваються внаслідок посилених вправ.
Так само пояснювалася й своєрідна будова правої ступні папуасів: між першим і другим пальцями значний проміжок, близько двох — двох з половиною сантиметрів. Папуаси могли міцно тримати предмети, затиснувши їх між цими пальцями. Маклай бачив одного разу, як папуас Туй убив на мілководді рибу каменем, а потім витягнув з води, захопивши и між великим і вказівним пальцями правої ноги. Учений відзначив, що цю особливість мала тільки права ступня і вона в папуасів розвивалася протягом усього життя. Не знаючи взуванки, вони з дитинства привчають себе захоплювати на землі різноманітні предмети ногою. У наших балерин теж посилено розвиваються деякі м'язи ніг, які у більшості людей лишаються недорозвиненими. Щоб розвинути ці м'язи, треба починати розробляти їх ще в дитинстві. Показово те, що у європейців, безруких від народження, також особливо розвинені м'язи на пальцях ніг. Відомий французький художник Луї Дюкорне, який народився 1806 року, не мав рук і чудово малював правою ногою.
