Вечір пробув у губернатора, дружина й дочка якого, здається, окрім малайської і трохи голландської, іншої мови не розуміють.
24 грудня. Уранці пішов до короля Гоа, який раніше… був дуже могутній, а тепер живе в невеликій бамбуковій прибудові непоказного кам'яного буднику. Він був вельми люб'язний, запрошував приїхати на червень і липень полювати оленів. Надивившись протягом години на нього, його почт і його помешкання, я з радістю повернувся. Секретар губернатора, одначе, під час повернення встиг набриднути своєю балаканиною.
Бакерс, який безвиїзно прожив 37 років у Макассарі, добре знає цю частину Целебесу[48].
Не обговорюючи питання про те, є амок[49] недугою чи ні, він запевняв мене, що амок трапляється тільки там, де заплутані жінки або бої півнів і гра.
25 грудня. О шостій годині залишили Макассар. Бекарі прийшов на пароплав попрощатися. Зоставив для мене брошури…
Увечері кілька пасажирів попросили мене оглянути хвору жінку. Як виявилось, у неї була холера. Вжив заходів.
26 грудня. Гарна погода і красива місцевість. Увечері пароксизми[50] дужчі. У жінки була холерина. Одужує.
27 грудня. Прибули в Купанг. Через недугу не міг зійти. Досить сумне містечко, проте не бідне. Багато китайців.
30 грудня. Уночі пароксизм. Жінка, хвора на холерину, померла о 4-й годині ночі. Кинули за борт. Голова болить. Лінь. Хандра. Думаю часто про Бюйтензорг. Весь день добряча хитавиця.
Делі досить красиве містечко, багато зелені, гори, непогана гавань, відгороджена від протоки рифом. Пароксизм уночі не дав мені з'їхати на берег, але між людьми, що в пірогах оточували пароплав, був один з характерним папуаським лицем і волоссям, яке мовби шиньйон здіймалося над головою. Капітан і кілька пасажирів змусили папуаса зійти на палубу, де я його намалював. Форма черепа, як виявилося, була доліхоксфальна, колір шкіри брунатний, волосся кучеряве, з трохи крупнішими кучерями, ніж у папуасів берега Маклая. Товщина волосся неоднакова, і так само неоднакова товщина окремої волосини. На згинах волосся було тонше.
Цікаво було б познайомитися із звичаями цих людей.
31 грудня. Завтра приїдемо на о. Банда. Серед солдатів ще один занедужав на холеру. Пасажири, які були вчора в Делі, розповіли мені, що днями там сталася курйозна історія. Молодий лікар, чомусь невдоволений новим губернатором, надумав спекатися його і підкупив солдатів, щоб ті вбили губернатора. Про змову сповістили (губернаторові), здається, самі підкуплені (солдати). Лікаря закували в кайдани і мають відпровадити в Португалію, де його судитимуть.
У Делі смачна кава і, кажуть, чудові мандарини, яких, одначе, не можна було купити.
Увечері пароксизм. Пасажири розважалися грою в карти, шампанським і феєрверком. Я зустрів Новий рік у каюті, пойнятий сильною пропасницею.
3 січня 1874 року. Уранці Амбоїна. На пароплаві познайомився з резидентом п. ван Бус-Льотхес, який, прочитавши листа п. губернатора, запросив мене жити в нього в т. з. Бату-Гадья.
Переправив речі на берег, перебравсь увечері сам до резидента.
4 січня. Писав листи п. губернаторові, Дітріху, Фольцу й лист Розенвальду, щоб надіслав (у травні місяці) грошей і статтю про звичаї папуасів.
10 січня. Пішов до лікарні, де був присутній на огляді повій. Як виявилося, три були папуаски, яких я в наступну суботу мірятиму й малюватиму.
Увечері вертався з клубу, заблудився й промок…
21 січня. Ось уже понад тиждень весь час лежу — або в ліжку, або в довгому кріслі. Пропасниця, печінка, кнокель курс і рани на ногах по черзі, а то й усе разом діймають добряче.
Ліньки до чогось братися.
…………
Завдяки листу генерал-губернатора Нідерландської Індії і люб'язності резидента Амбоїни мені даіи казенний кутер, так званий «крюйзбот», для переїзду з Амбоїни на о. Серам-Лаут, звідки я сподівався знайти оказію вирядитися на Нову Гвінею. В Амбоїні я найняв для своєї мандрівки двох слуг амбоїнців: Давіда Хукому, чоловіка років тридцяти п'яти, який мав бути мисливцем і головним довіреним, та Йосифа Лопіса, років двадцяти восьми, кухаря, а також влучного стрільця. Перший уже супроводжував раніше кількох природодослідників, а саме д-ра Бернштейна і д-ра Розенберга, і вмів непогано препаровувати шкурки птахів. Другий у цьому ділі бун ще homo novus, але відкрите обличчя його мені сподобалось, і я взяв його, в чому потім не мав причини каятись. Окрім того, мене ще супроводжував мій папуаський хлопчик Ахмат.
14 лютого. Цілий день пішов на те, що я пакував речі і відсилав їх на кутер, потім зробив кілька прощальних візитів. А об 11-й годині вечора виїхав з Бату-Гадья («Камінь-Слон» — резиденція колишніх губернаторів Молуккських островів і теперішніх резидентів Амбоїни. Названо її Бату-Гадья через те, що вода чудового джерела в парку резиденції витікає з каменя, витесаного у вигляді слонової голови). Заїхав до клубу попрощатися з Д. і був на кутері об 11-й годині 45 хвилин, так що рівно о 12-й годині підняли якір і рушили. Я одразу ж зійшов у каюту й ліг…
