Драматичні твори полностью

Редька. Давай, давай!..

Довгоносик. Даю... даю... Що ж, зорі — і ті зриваються... (Іде, наспівує: «И в дальний путь на долгие года». За ним Редька.)

Входять Часник і Степан. Часник поправляє вінки на трибуні, Степан підходить до гурту.

Г а л у ш к а. Ти що ж, товаришу отвєтственний шофер, листа мого не передав секретарю обкому?

Степан. Передав.

Галушка. Брешеш! Коли б передав, Часника не обрали б.

Степан (дістає з портфеля заяву). Це ваша заява, адресована секретарю обкому?

Г алушка. Моя.

Степан. Вона в мене. А Часника рекомендував я. І читав на пленумі вашого листа про нього, і, як бачите, мене підтримали.

Г алушка. Звиняйте. Я ж не знав. Конєшно, підтримали, коли ви рекомендували, я б сам підтримав, хоч з Часником я сварився... Аякже. Спитайте у людей.

Печериця. Підтримали б...

Джміль. Аякже.

Хустка. Еге...

Макогон. З ентузіазмом.

Степан. Візьміть вашу заяву, товаришу Галушка, і ніколи не перекладайте з хворої голови на здорову.

Г алушка. Як?

Степан. То ж в|и такі хотіли рекорди поставити, а у Часника рекорди чесні... Як бачите, на пленумі народ в курсі дєла...

Галушка. В курсі дєла...

С т е п а н. А може, ще є на Часника яка-небудь заява, га?

Г алушка. Що? На Часника заява? Та що ж я, останній дурень і не в курсі дєла?.. Я перший приятель Часника, но, конєшно, ошибку дав... дав... признаю...

Підійшов Часник.

Товаришу Часнику, нашому партєйному керівникові,— ура!

Усі члени правління. Ура!..

Г алушка. Вітаю тебе, Саливоне. Така радість, така радість для нас. Нарешті ми дочекались действительно

керівника, який знає господарство, як свої п’ять пальців... Вітаю, Саливоне... (Простяг руку.)

Часник. Дякую. (Потискує руку, до нього підходять члени правління, вітають.) Дякую і прошу вас завтра скликати загальні збори колгоспу.

Г алушка. Нащо, товаришу Часник?

Часник. Треба тобі, товаришу Галушка, зробити звіт про роботу.

Г алушка. А... це можна.

Часник. Ну, й перевибори.

Г алушка. Кого?

Часник. Думаю, доведеться тобі, товаришу Галушка, здавати діла.

Печер и ц я. А то ж чого?

Джміль. Ми своїм головою задоволені.

Макогон. Усі люди задоволені.

Часник. Ну, ну, ти за всіх не розписуйся, я теж виступлю.

Галушка. Що ж, виступайте, товаришу Часник. Та люди можуть вас не послухати. Так що не кажіть гоп, поки не в курсі дєла.

Степан. Виходить, підтримають товариша Галушку?

Печериця. Звиняйте, але виходить, що так...

Часник. Та нікогда цьому не бувать. Ми за цвітущу жизнь для всіх, а ти її робиш тільки членам правління та тим, що коло тебе крутяться. Та хіба люди будуть мовчати,— вони тільки й чекають, щоб хтось почав. От я й почну... Аякже — це наше перве діло...