Драматичні твори полностью

Макар. Скаже. Неодмінно скаже.

Входить Оксана, веде за руку Ганю, за нею Ольга.

Оксана. Кіндрате...

Кіндрат. Ганю... Ганю...

Ганя. Тату... тату...

Кіндрат. Де ви її знайшли?

Оксана. В степу, коло старої шахти лежала непритомна.

Ганя. Тату... тату...

Входять Г а л я, Марта, Гаврило й Трохим.

Кіндрат (обняв її). Де ти була, дочко? Хто тебе одягнув у це лахміття? (Знімає з Гані подертий піджак, кинув на траву.)

Ольга. Треба зараз же покласти її в ліжко. Потім усе розкаже.

Ганя. Ні... Я скажу... бо знову засну. Може, не прокинусь... Там, у старій шахті, глибоко-глибоко... лежить партизан... тільки одні кості... Коло нього лежав піджак... Я взяла його. Заблудилась... Коли б мій начальник штабу, Володька, не був боягуз, коли б він пішов зі мною... Знову тріщить... Ой, як тріщить кругом... Тату... (Обняла Кіндрата.) Тату...

Ольга. Кіндрате, неси її до нас. (Пішла в хату.)

Кіндрат взяв на руки Ганю, пішов у хату. Макар підняв піджак,

оглядає.

Хмара. Пошукайте, може, що в кишенях е.

Макар. Оглянемо. А тут під підкладкою щось є. (Витягнув папірецьгодягнув окуляри, читає.) «Пищу кров’ю. Нас сьогодні повезуть на розстріл. На допиті честь Батьківщини, честь партії Леніна зберегли. Нас вислідив і доніс в гестапо Пилип Семененко. Прощайте, товариші шахтарі. Петро Діброва». Син... Син...

Оксана (тихо). Петре, синочку мій, сину...

Макар (підійшов до неї). Не плач, не плач... Петро зберіг нашу честь...

Оксана. Сину...

Макар. Не плач... Хмара, Гаврило, приведіть сюди Пилипа Семененка. Не кажіть йому нічого... Нехай подивиться нам в очі...

Г а в р и л о. Доставим.

Пішли.

Макар. Ходім, Оксано, в хату. Ходім.

Пішли в хату.

Галя. Як же воно так сталось?

Орлов. Гестапівці розстріляли підпільний комітет, але серед розстріляних сина Макара Івановича не було. Видно, коли везли, Петро Макарович скочив з машини і до шахти добіг.

Зінченко (оглядає піджак). Сильно по ньому стріляли. Ось одна, дві, три кулі пройшло.

Входить Кіндрат.

Як там?

Кіндрат. Плачуть Оксана, Ольга, Макар Іванович теж не витримав.

Орлов. Може, піти до них?

Кіндрат. Не треба, не треба... Нехай сім’я... Ходім до мене.

Всі ідуть до Кіндрата.

Входить Макар, бере піджак, дивиться на нього... Велика пауза.

Макар (тихо). Сину, сину... (Закрив лице піджаком.)

Завіса.

Декорація та сама, що і в попередній картині. Оксана сидить на сходинах веранди, коло неї лежать кавуни, вона їх витирає.

Входять Гаврило і Трохим.

Гаврило і Трохим. Здрастуйте, Оксано Андріївно. Оксана. День добрий, хлопці.

‘Гаврило. Макар Іванович сьогодні приїздить? Оксана. Сьогодні.

Трохим. Поїздом?

Оксана. Поїздом.

Гаврило. Московським, виходить.

Оксана. Так, а дівчата в саду сплять, тільки з роботи прийшли.

Гаврило. І ми тільки вернулись, переодяглись —

і до вас.

Оксана. І вам спати треба.