Драматичні твори полностью

Ага. Що таке?

Крим. Мадам, вони висловились, як моряк — коротко

і точно. Раджу вам швидше відчалювати, буде шторм.

Ага. Хам!

Василина. Бувайте здорові.

Ага. Прощайте.

Крим. Попутний вітер, мадам.

Ага іде. За нею Крим розкриває парасольку, несе чемодан і намагається парасольку тримати над головою Аги. З хати виходить Наталка

Ковшик.

Ковшик (здаля). Василино!

Василина. Зараз, мамо. (До своїх товаришок.) До вечора.

Всі. До вечора.

Ковшик (обняла її). Я хотіла тобі сказати...

Василина. Що, мамо?

Ковшик. Він речі складає...

Василина. І добре робить.

Ковшик. Просить, щоб ти дозволила йому домалювати...

Василина. Ні, цього не буде. Не буде. Нехай домальовує свою артистку, а ми обійдемось.

Ковшик. Не розстроюйся. Я тебе не вмовляю.

Василина. Я не хвилююсь.

Ковшик. Ти вся тремтиш.

Василина. Це від злості, а не від хвилювання. І як я могла повірити... Дурна, убила б себе.

Ковшик. А може, його сестричка і лишнє наговорила?

Василина. Вона мені цілу ніч розказувала... Навіть фотографію показала.

Ковшик. Яку?

Василина. Говорити соромно...

Ковшик. Скажи.

Василина. Стоїть він, а коло нього гола артистка.

Ковшик. Гола?

Василина. Отакенька тільки (показує) спідничка на ній — все. Артистка йому руку на плече поклала, посміхаються обоє і дивляться на її великий портрет, а на портреті вона ще й ногу підняла.

Ковшик. А може, вона когось зображає?

Василина. Гола? Зображає, тільки не когось, а просто...

Ковшик. І все-таки попрощатись треба.

Василина. Мамо, я не можу з ним говорити... Не можу...

Ковшик. Не говори, так хоч руку подай, а то вийде, що ти...

Василина. Невже ви не розумієте?

Ковшик. Розумію, дочко, і добре розумію, а ти тримайся. Ось він іде...

З хати виходить Верба, в руках у нього чемодан, пензлі, ящик з фарбами, на спині підрамники, полотна. Він підійшов ближче, випростався,

і все полетіло з його спини.

Чекайте, я вам допоможу.

Верба. Нічого, не турбуйтесь, я сам... (Збирає речі.) Я хочу кілька слів вам, Василино Дмитрівно, вам, Наталіє Микитівно, сказати, коли дозволите...

Ковшик. А чого ж, кажіть, тільки краще сядемо. Сідайте. (Сіла.)

Навпроти неї сів Верба.

Сідай, Василино.

Василина. Я звідси почую. (Сіла на пеньок.)

Верба. Я хочу сказати вам, справа в тому...

Пауза.

Ковшик. В чому?

Верба. Справа в тому, що я від вас нікуди не поїду. Я залишаюсь тут назавжди.

Василина. Як?

Верба. Даруйте, я не так висловився. Я залишаюсь у вашому селі.

Ковшик. А що ви думаєте робити у нас?

Верба. Малювати портрети. Покажу нові звичаї і новий побут колгоспного села. Буду не тільки портрети писати...

Ковшик. І все життя хочете малювати колгоспників? Не надоїсть вам?