Драматичні твори полностью

Батура (кашлянув). На жаль, в міру сил не відстаю від колег. Мила, славна Надійко...

Надія (тихо). Сергій... Павлович.

Дивляться одне одному It очі.

Батура. Здається, батько прокинувся. (Встав.) Надіє Іванівно...

Пауза.

Надія. Що?

Батура. Я мушу сказати вам правду.

Надія. Правду... Не треба... Я зрозуміла... Нічого не говоріть...

Батура. Вислухайте. Вас захопив образ моєї книги. Для вас я — це моряк Горовий, моє серце — це його велике серце, моя душа — це його великий внутрішній світ, що запалив вас тоді, коли ви мене ще не знали. А справжня любов — коло вас. Це людина більша, ніж я і ніж образ моєї книги.

Надія. Ви знову про Карпа?

Батура. Так... Про мого друга.

Надія. Чим же він заслужив таку дружбу?

Батура. Я про це написав.

Надія. Де?

Батура. В книзі.

Надія. Карпо... Це правда?

Батура. Правда, Надіє... Матрос Горовий — це Карпо.

Надія пішла в сад.

(Тихо.) Друже мій... друже...

Пауза. Входить Вітровий.

Вітровий (здаля). Сергію Павловичу...

Батура не відповідає. Вітровий підійшов.

Б а т у р а. Що, Карпе?

Вітровий. Задрімав?

Батура. Так...

Вітровий. Серього... Серього, що з тобою, друже?

Батура. Нічого. Погано себе почуваю.

Вітровий. От біда... Може, лікаря викликати?

Батура. Мені треба їхати в Київ.

Вітровий. Невже так погано?

Батура. Я мушу негайно лягти в лікарню. У мене відкрилась рана. Я поїду сьогодні ж.

Вітровий. Що ти кажеш?

Батура. Так.

Вітровий пильно дивиться на Батуру.

Велика пауза.

Вітровий (тихо). Ясно... В серці відкрилась... Батура. Вгадав.

Вітровий. Аяй повірив, що дійсно хочеш їхати. А воно, виходить, скоро гуляти будемо.

Батура. Будемо, і ще й як. Дуже прошу тебе, Карпе, будь моїм шафером.

Вітровий (по паузі). Спасибі, Сергію Павловичу. Батура. Так приїдеш на моє весілля в Київ? Вітровий. Не розумію.

Батура (дістає конверт, виймає звідти фото і лист. Подає фото Вітровому). Подобається?

Вітровий. Хто це?

Батура. Асистент професора, що мої рани закриває, Марія Миколаївна Нелеговська. Моя наречена. Строга дівчина.

Вітровий. Правда?

Батура. Прочитай на звороті. Коли хочеш — і лист прочитай. (Простягнув.)

Вітровий. Я вірю.

Батура. Гарна?

Вітровий. Гарна. Скільки їй років?

Батура. Ситуація майже така, як у тебе. Молодша від мене на вісімнадцять років. Тепер, голубе, сорокарічні в моді.

Вітровий обняв Батуру.

Приїдеш? В серпні? Дам телеграму.

Вітровий. Сергій Павлович. Серього! (Поцілував Батуру.)

Батура. Виклич, друже, підводу. На вокзал треба.

Вітровий пішов у дім. Батура дивиться на фото.

Любий мій асистенте, коли б ти знала, як допомогла ти мені врятувати солдатську дружбу. (Сховав лист і фото.) Друг не зрадить, Карпе. (Пішов за Вітровим.)