Драматичні твори полностью

Ромодан. Дай подивитись на тебе. Не змінилась... Трохи посивіла — і тільки...

Варвара. А чого мені мінятись?.. Я ж не стара. А сивина — не від років, а від думок.

Ромодан. Тільки приїхав — подзвонив у район. А там відповіли, що ти залишила село і вирішила жити в місті.

Варвара. Хто сказав?

Ромодан. Голова райвиконкому.

Варвара. Бреше! Вижили. Життя їм від мене не було... Та ще й нахвалялись... Дурні!.. Варвару можна вижити, і то, я вважаю, тимчасово, але правду — ніколи!..

Ромодан. А чому так сталось?

Варвара. Довго розказувати, та мало слухати. На першого тебе призначили?

Ромодан. Обрали.

Варвара (оглядає кабінет). Порожньо в твоєму кабінеті... Голо, як на толоці... Голо...

Ромодан. Чого? На стінах — портрети, на столг— телефон... Стіл для засідань, шафа з книжками... Більше секретарю нічого й не треба. Це ж місце роботи.

Варвара. Колись ми були в Києві у секретаря ЦК. У нього в кабінеті під усіма стінами снопки пшениці від Посмітного, Дубковецького⁵, на столиках буряки від Ганни Кошової ⁶, від Безсмертної... Кукурудза аж до стелі, від Озерного... ⁷ І моя там стояла... (Пауза.) Скажи, Петре, невже назавжди це минуло?.. (Велика пауза.) Вже другий рік кладу цеглу, а звикнути не можу. Вночі прокинусь і думаю, думаю... В нашому селі сади рубають ⁸...

Ромодан. В Москві тепер розробляють новий закон: податок братимуть з кількості соток присадибної землі, незалежно від того, що там росте і яке господарство. І взагалі податок знизять...

Варвара. Такий закон буде?

Ромодан. Так — і скоро.

Варвара. А з колгоспами як буде?

Ромодан. Що саме?

Варвара. Хіба ти не бачиш? Як тільки колгосп на ноги стає, йому зараз на шию такі гирі вішають, що він знову до землі хилиться. Виконуй план за п’яниць і лежебоків, що на чолі колгоспів стоять, за погану роботу МТС, за всіх тих чорнильних агрономів, які в районі та в області допомагають нашим керівникам орати й сіять на папері... Чи думають про це в Москві?..

Ромодан. Не тільки думають. Я знаю — скоро будуть великі зміни в колгоспному житті. Адже ці питання ставить народ, і партія і уряд готують нові закони. їх скоро приймуть.

Варвара. Коли б швидше!.. Хороші вісті ти розповів. Хороші! Треба усією партією, усім народом про державу думати, не чекати склавши руки тільки на команду зверху, коли під самим носом на нашій плодючій землі не один будяк виріс. Так далі бути не може. Усім миром полоти їх, бо держава— це ми всі. (Пауза.) Вибачай, за стільки років зустрілись, а я навіть про твоє здоров’я не спитала... (І перша тепла посмішка освітила її лице.) Як же?