Драматичні твори полностью

Терещенко. Ні, не буду говорити. Ви мене мало знаєте, ще подумаєте... Ні! Ви скоро самі пересвідчитеся, скільки тут ледарів, картярів...

Ромодан (посміхнувся). Грають?..

Терещенко. До світанку ріжуться в преферанс. Просто епідемія!

Ромодан. А ви теж, здається, в неділю на дачі у Гордія Опанасовича до ранку різались?..

Терещенко (перебиває). Я різався? Боже спаси!.. Увесь час пасував. Мені незручно було одмовитись... Я карти ненавиджу!

Ромодан. Скажіть, Федоре Гавриловичу, а за що вам дали сувору догану в сорок другому році?

Терещенко. Які в нас люди!.. Вже встигли...

Ромодан. Ні, ні... Я знайомився з особовими справами відповідальних працівників. У нас в апараті обкому багато незаміщених посад. Навіть другого секретаря немає... (Підходить до Терещенка.)

Терещенко. Я був на партійній роботі...

Ромодан. Розкажіть.

Терещенко. Правда, був недовго. Але я б з великою охотою... Партійну роботу люблю і докладу всіх зусиль, щоб виправдати ваше довір’я. У вас ниточка біла (знімає з піджака, посміхається), десь блондинка сумує...

Ромодан. Вибачте, я про догану питаю...

Терещенко. А... Догану я одержав несправедливо. Спитайте у Гордія Опанасовича, він був моїм начальником в армії. Я — жертва наклепу. А тоді, під час відступу, всі були в такому нервовому стані, що за одне невдале слово могли не тільки догану вліпити, а в штрафний батальйон запахторити. Вибачте, що так затримав вас...

Ромодан. Прошу. А все-таки — за що?

Терещенко. Один командир дивізії... Його потім знй-ли за те, що він розгубив дивізію у час відступу. Уявляєте, що за тип?.. Написав, ніби я вів панікерські розмови. Нахабна брехня! Я маю бойові ордени...

Ромодан. Які?

Терещенко. Дві медалі. Всі знають, що Терещенко завжди був полум’яним патріотом.

Входить Іваненко.

Іваненко. Знайшов.

Ромодан (до Терещенка). Будьте здорові, Федоре Гавриловичу.

Терещенко. Будьте здорові, Петре Олександровичу. Я дуже прошу вас, спитайте у Гордія Опанасовича. Мсчіі незручно про себе говорити... Мої бойові заслуги він знає добре...

Ромодан. Не турбуйтесь. Я бачу, ви людина скромна... Мені і так все ясно.

Терещенко. Дякую. (Виходить.)

Ромодан. Де вона?

Іваненко. В прийомній. Ледве розшукав. Працює му-ляром у першій будівельній конторі. Не хотіла їхати, ледве умовив...

Ромодан. Дякую. Просіть...

Іваненко виходить. Входить Варвара. Зробила кілька кроків, спинилась. Вона в темно-синьому костюмі. На грудях орден Леніна та Трудового Червоного Прапора.

(Іде їй назустріч.) Варваро! Сестро!

Варвара. Я, Петре.

Ромодан (обняв її, поцілував, веде до стола). Сідай.

Варвара сідає. Велика пауза.

Варвара. Чого ж замовк?