Драматичні твори полностью

Дремлюга. На місяць?! А на кого я облвиконком залишу?..

Ромодан. На Пилипа. У нього виключна пам’ять. Краще за вас буде передавати зведення в столицю.

Дремлюга. Коли ви вважаєте, що мене може замінити Пилип, а доповідь моя брехлива, то я поїду. Тільки не в колгосп, а в Київ. На старості літ у брехунах ходити не бажаю і нікому не дозволю знущатися з мене. (Встав, обійшов до стіни.)

Задзвонив телефон.

Ромодан (взяв трубку). Слухаю... Київ? Хто?.. ЦК?.. З’єднуйте!.. Слухаю... Доброго здоров’я... Добре, записую... Так... Розумію... Буде Пленум у Москві? Так це ж буде справжній переворот у сільському господарстві... Напишу докладно. Що?! Дякую, почуваю себе добре. Як тут зустріли мене? Нормально. Да... І товариш Дремлюга, і товариш Калина... Усі добре зустріли... Будьте здорові! (Поклав трубку.) Виходить, більшість за те, щоб відкласти нараду. Окрім товариша Дремлюги і товариша...

Вернигора. Я згоден з вами.

Дремлюга. Я теж не проти, коли всі так вважають... Ромодан. Дуже добре. Тоді все. Бувайте здорові. А ви, товаришу Вернигора, прошу, залиштесь.

В с і виходять, крім Вернигори. Ромодан підходить до Вернигори, довго

дивиться на нього.

Вернигора (тихо). Я слухаю вас, Петре Олександровичу.

Ромодан. Кирюшо... Що це все означає?..

Вернигора мовчить.

Коли б я не знав, яка світла голова в тебе. Що з тобою сталось? Тебе ж вся Україна знала! Тебе друкували в «Правде» ^и, з тебе приклад брали агрономи... Кирюшо, друже мій, хто тебе так скалічив? (Побачив сльози на очах у Вернигори.) Да-а... Не ждав такої зустрічі. Я не забув, як ми мріяли разом, як ти гаряче доводив, що родючості землі немає меж... Ти ж мене, молодого секретаря райкому, примусив вивчати Тімірязєва ¹², Вільямса, Мічу-ріна ^і3!.. Ти ж в душу мені вклав любов до сільського господарства...

Вернигора витирає сльози, сів, схилив голову на руки.

А пам’ятаєш, як ти мені читав твори римського вченого Колумелли ¹⁴?..

Вернигора. Не забув...

Р о м о д а н. Ні.

Вернигора. Ая нічого згадати не можу... Нема вже Кирила Вернигори, нема... Жити не хочеться... Паперова душа перед тобою... Чинуша проклятий!.. Я розумію, я винён. Проміняв за чин, за поламаний гріш таке життя! Був колись у тебе товариш Кирюша... був... Прощавайте, Петре Олександровичу! (Іде до дверей.)

Ромодан. А як Марина живе? Здорова? Вернигора. Спасибі, здорова.

Ромодан. Бери дружину і зараз приїзди до мене. Сестра моя Варвара буде. Пообідаємо разом. (Підходить до нього.)

Вернигора (ледве стримує хвилювання). Петре...

Ромодан. Друга в біді я ніколи не залишу. Приїдеш?

Вернигора. Я ж... (Схилив голову на його плече.)

З’явилась тепла посмішка на обличчі Ромодана.

Завіса.

КАРТИНА ПЕРША