Драматичні твори полностью

Леонід. Чому? Тобі в кіно пощастило, там здобула славу.

Вероніка. А загубила... (пауза) найдорожче...

Леонід. А хто винен?

Вероніка. Той, хто любить, той завжди винен... (Пауза:) Льоню... Я вирішила бути там, де ти. Як би ти не прийняв мене. Я згодна мити підлогу в театрі, але бачити тебе, чути твій голос. Не бійся... Ні про що просити не збираюсь... Ніхто не помітить, що в моєму серці... Ніхто...

Леонід. В театрі тебе згадують.

Вероніка. Не забули.

Л е о н і д. Ні.

Входить Магдалина.

Магдалина. Вероніко! Твоя допомога потрібна. Гостей запросили: Як ви себе почуваєте, Льоню?

Леонід. Чудесно! А ви як?

Магдалина. Багато хвилювань, турбот. Як завжди, усіх я мушу заспокоювати.

Вероніка. Не перебільшуй.

Магдалина. А коло кого я просиділа майже усю ніч? Кому давала ліки?

Вероніка (різко). Мамо!

Магдалина. Цілу ніч ридала, а потім...

Вероніка. Це підло! (Встала, пішла.)

Магдалина. Я до твоїх виразів звикла. Іди... іди... Цієї ночі вона... мало не побила мене.

Леонід. Не може бути...

Магдалина. Факт... Вона зовсім збожеволіла. Обвинувачує мене, що я... я розбила ваше життя. Ви ж знаєте, як я вас любила... Як рідного сина...

Леонід. Забути не можу.

Магдалина. Спасибі... Я завжди хотіла їй тільки одного— щастя і слави... А вона... (Витерла сльози.) Рідну матір, тільки між нами, Льоню, такими вульгарними словами мене лаяла.

• Л еон і д. Вульгарними?

Магдалина. М’яко кажучи... Навіть я повторити їх не можу... Сказала, що у мене характер старої... Розумієте?

Л е о н і д. Ні.

Магдалина. Ну... такої жінки... Ні, не можу сказати. Старої... Яка образа. Хіба я стара?

Леонід. Такого я від Вероніки не чекав... їй завжди бракувало сили волі.

Магдалина. Вона загине так... Загине з-за кохання до вас. І я її розумію. Ви такий чарівний, у вас справжня чоловіча краса... Тепер — це велика рідкість... Коли ви отак заплющуєте очі і жінки бачать ваші вії...

Леонід (тихо). Я не раз думав, чому людина, розумна істота, а дозволяє собі...

Магдалина (замріяно) А коли ви з'являєтесь па сцені, усіх нас зразу охоплюють такі почуття... Коли б ші знали...

Леонід. Навіть тварини, найпотворніші...

Магдалина. Так, навіть бридкі розцвітають і стають мадоннами... (Пауза.) А чи не краще було б їй повернутись до вас, Льоню?

Леонід. Це неможливо.

Магдалина. Розумію вас,

Леонід. Не думаю.

Магдалина. А, а... що?

Леонід. Вероніка могла б повернутись до мене, тільки з однією умовою.

Магдалина. Якою?

Леонід. Коли вона вас поховає...

Магдалина. Що?

Л е о н і д. У своїй душі, а так — живіть, на щастя всім короткозорим.