Е, е... Очі заплющіть, ще раз. Так-с, так-с... Нервова система у вас тепер... (Свиснув.) Мені розповідали ваші лікарі про стан вашого здоров’я, але я вважаю (взяв пляшечки, дивиться на рецепти) — викиньте їх. (Свиснув.) Найкращі ліки для вас — це зустрічі з друзями. А у вас їх багато; Навіть у столиці. Я дзвонив вранці брату. Мій брат — віце-президент академії, Василь Трохимович Супрун, дуже любить вашу творчість. Між іншим, я сказав, що буду у вас, він просив передати вам (свиснув) сердечне вітання.
Касян приклав руку до грудей* вклонився.
Дорогий Касяне Петровичу, зрозумійте, ніщо так не старить людину, як автоматизм життя, зневіра в своїй силі, ну і (свиснув) заздрість, ревнощі. Вони нищать клітини мозку, а це процес необоротний. А радість — це еліксир життя. Особливо радість, яка виникає в процесі праці. Я бачив у брата три ваші керамічні фігурки... Це... (Свиснув.) Ви ж чарівник!
Касян (схвильовано встав, хотів зробити щось руками, а потім плюнув і сказав). Який я в чорта чарівник? Мої останні роботи я послав на виставку і їх (свиснув) —до підвалу музею.
Професор. Чому?
Касян. Я зробив в усій красі тих, хто на нашій шиї весело в комунізм їде. Працював два роки вечорами, бо вдень на фабриці робимо куманці-баранці, глечики і різнокольорові керамічні плитки.
Професор. Так кого ви зробили?
Касян. Зробив у кераміці трьох типів. (Коли розказує, трохи імітує.) Святі брехуни-окозамилювачі. Районний, обласний та столичний, які на високому рівні обдурюють народ і наш уряд. Без живої натури я не роблю, але це не портрети, я збагачую їх, щоб вийшов тип. Ех, Гоголь, Гоголь... великий земляче наш... Ось (показує на книжки) — не розлучаюся з ними.
Професор. А ще що зробили?
Касян. Особливо добре вийшло благородне сімейство хабарників, що беруть подарунками. Це тепер у великій моді, як пошесть.
Професор. Це (свиснув)—блискуче! Головний лікар нашої лікарні щороку справляє іменини свої, а дружині двічі — народження та (свиснув) день ангела. Ми лікуємо, а йому дякують і такі податки несуть... (Свиснув.)
Касян. Групу бюрократів (імітує): байдужий, запеклий, люб’язний. Тепер — як мошкари навесні. Потім зробив групу «Що зволите» і кілька завзятих болільників. Я і сам болільник. В одного голова, як шайба, а в другого — на футбольний м’яч схожа. І такі пащі: «Гол!» Усю цю добірну компанію я показав у нас в музеї перед тим, як послати на виставку в столицю. Люди сміялись, поздоровляли мене, а потім... дивилось наше начальство...
Професор. І що?
Касян. Прийшли, подивились і (свиснув)...
Професор. Не сподобалось?
