Час минав, але то був не час. То був просто безжальний незмінний потік інформації, яку безсонні органи чуття доносили до її моторошно свідомого розуму. Була лише спальня, ландшафт за вікном (останні кілька декорацій, які ще не спакував реквізитор, відповідальний за цю миршавеньку виставу), дзумтіння мух, що робили з Джералда інкубатор пізнього сезону, а ще повільний рух тіней на підлозі, поки сонце рухається барвистим осіннім небом. Час від часу спазми штрикали Джессі в пахви ніби бурулькою чи забивали грубий сталевий цвях їй у правий бік. Поки нескінченно тягнувся день, перші судоми почали уражати живіт, де вже зовсім ущухли напади голоду, а також перенапружені сухожилля діафрагми. Ці останні судоми були найгірші, від них оболонки грудних м’язів ніби замерзали, а легені змикалися. Під час кожного спазму Джессі лежала, втупившись у водянисті мерехтіння на стелі зболеними виряченими очима, дрижачи руками й ногами від спроб і далі нормально дихати, доки біль не вщухне. Вона почувалася так, ніби її закопали по шию в мокрий, холодний цемент.
Голод щез, але спрага — ні, і поки нескінченний день крутився навколо неї, Джессі почала розуміти, що звичайна спрага (лише вона — і більш нічого) може досягти того, що не вдавалося дедалі більшому болю й навіть усвідомленню наближення власної смерті: довести її до божевілля. Тепер Джессі турбувало не лише горло й рот. Кожна частинка тіла волала, жадаючи води. Навіть очні яблука спрагли, а від видива брижів, що танцювали на стелі ліворуч від вікна, Джессі м’яко простогнала.
Зважаючи на суміш цих реальних напастей, жах, який вона відчувала перед космічним ковбоєм, мав би послабнути чи й зовсім зникнути, але з наближенням полудня Джессі зрозуміла, що блідолиций чужинець займає навіть більше місця в її голові, а не менше. Вона постійно бачила його постать, яка стояла одразу за кружечком світла, що окільцьовувало її змалілу свідомість, і хоча, окрім власне загальних обрисів (худих, аж кахексичних), нічого особливо вона розібрати не могла, Джессі зловила себе на тому, що чим далі сонце тягне свою борону годин на захід, тим чіткіше й чіткіше вона бачить заглиблену хвору посмішку, що вигинала рот чужинця. У вусі їй вчувався порохнявий шепіт кісток і коштовностей, які рука перемішувала в старомодному чемодані.
Воно прийде до неї. Коли настане темрява, воно прийде. Мертвий ковбой, чужинець, примара любови.
«Ти ж усе
Приблизно по третій годині вітер, що весь день був спокійний, почав сильнішати. Задні двері знову невтомно загрюкали об одвірок. Невдовзі після цього вщух рев бензопили, і Джессі почула слабкий, донесений вітром звук хвильок, що ляскали об каміння на березі. Гагара не озивалася. Мабуть, вирішила, що настав час полетіти на південь чи принаймні переміститися на ту частину озера, де не чути крикливої панянки.
«Тепер лишилася я одна. Принаймні доки не прийде отой».
Джессі більше не витрачала зусиль на те, щоб переконати себе, ніби її гість — лише витвір уяви. Усе зайшло надто далеко для цього.
Свіжий спазм занурив довгі гострі болючі зуби їй у ліву пахву, і Джессі в гримасі відтягла потріскані губи. Відчуття були такi, наче серце простромлюють зубцями виделки для барбекю. Тоді м’язи під грудьми напнулись і пучок нервів у сонячному сплетінні наче загорівся, як купка сухих патичків. Цей біль був новий, і був він грандіозний — далекий від того, що вона до цього моменту відчувала. Джессі вигнулася назад, ніби свіжа гілка, викручуючи торс у різні боки, коліна згиналися й розгиналися. Волосся хиталося ґудзами й ковтунами. Джессі спробувала закричати, та не могла. На мить їй здалося, що це все, кінець. Одна остання конвульсія, потужна, ніби шість паличок динаміту в гранітному виступі, і вперед, Джессі. Касир праворуч.
Але й це минуло.
Вона повільно розслабилася, віддихуючись, обличчям до стелі. Принаймні якусь мить танець відображення вгорі її не мучив. Уся увага була зосереджена на вогняному жмутку нервів під і між грудьми. Джессі чекала, чи біль дійсно піде, чи спалахне з новою силою. Він зник… але неохоче, обіцяючи, що повернеться. Джессі заплющила очі, молячись, щоб прийшов сон. Навіть коротка пауза в цьому довгому й виснажливому завданні — вмирати — на цю мить була б лише бажаною.
