Достоту, відвагу має! нехай загине мужньо!.. підсвинок! кнурець!
З упадини Маркаде несе такі пориви суховію, що він на такому жарі підсмажиться до хрусткості, як шкварка, у своїй гондолі!.. Це не складно передбачити!
— Якщо хтось втрапив випхати його нагору, то чому не перенесе назад додолу?
Може, там сходи всередині? може, вітряк занадто трусонуло?.. хитнуло й колихнуло спереду і ззаду… може, вони зламалися?.. на друзки?..
— Тоді, трясця, нехай тікає звідти! чого він там вовтузиться?
Він мав два способи сконати: висушитися нагорі… чи підсмажитися долі… мав вирішити!.. гадаю, хоч так, хоч сяк, а радше полетіти!.. ну подряпався б об чагарі! але він мав таємний план, я певен, хотів побачити… аби кинувся згори, то, може, повис би в повітрі? у леті? як птах?.. га?.. висів би?.. гойдався на вітрі?.. літаки б перехоплював, хтозна? усю небесну сновидність!.. чарівний Жюль-звабник!
— Збоченець! волаю я йому, кокотка!
Чого мені соромитися?
Як усе почалося? як усе?.. Жюль видерся на вітряк! яким чином видерся?.. я бачив його вдома!.. де були інші? але які інші? Либонь, магічні сили!.. Не лише прозорі літаки і громи нескінченних низок бомб крізь хмари!.. ні! ні!
— Збоченцю! гукаю йому… агов, чарівнику!
Чого мені соромитися?
Маю про запас іще одну образу…
— Батіньоль!
Це Лілі каже… знову шалений порив! нас кидає на підлогу! карамболем! у стінку ліворуч! і
— Агов, Жюлю! Агов, Жюлю!
Міг би й відповісти.
— Погукай ти!
Махає рукою, мовляв, дайте спокій… образився… образився…
— Відчепіться!
Добре його чую… між двома жахними вибухами… тиша… він хоче пити! Ага, пити?.. дзуськи!
Увесь сад палає, усі чагарі…
Украй дивно, що він зі своєю гондолою не спалахнув на вітряку! вогнем! бо в повітрі безліч жаринок!
— Жюльку у візку! гей! стрибай! кокоточко!
Він мене фріцом дражнив, шпигуном! запроданцем! я теж його можу хоч ким обізвати!
— Гівнюк! гей, гівнюче!
— Припини, Фердінане! припини!..
Завжди мене стримує! мене, такого справедливого, такого правдивого!.. той мене жорстоко скривдив! і привселюдно! і навмисно!..
— Сподіваюся, що він там згорить, твій ведмідь! твій ведмедик! ви ж змовилися? скажи-но! скажи!
— Та ні, Луї, поміркуй! звісно, ні!
— Ну то нехай твій блазень і палає! ліпило! щоб я бачив, як він обпікатиметься, мов глиняна статуетка! на своєму місці!
Вам може здатися одноманітним… змальовую вам усю вакханалію… а як інакше? як було насправді!.. над нами пролітає двадцять ескадр несамовитих…
Овва, вітряк хилиться! і ми теж! весь наш будинок!.. сильний порух повітря! він теж хилиться коло поручня! здається, зараз проламає, упаде… але ні! ударяється і з'їжджає на інший бік!.. заспраг був гондольєр, та тепер, либонь, ще тяжче! мабуть уже язика не відчуває!.. отакий самум з Леваллуа! і навіть ми тут у кімнаті, здається, тушкуємося від такого жару!.. очі передусім! очі! вії вже не опускаються!.. я геть нічого не вигадую!.. хто там був, вам скаже: виверження! п'ятдесяти… ста кратерів від бомб, звідки до небес злітають снопи жару!.. і не тільки до небес, а й навколо! але вітряк усе одно не горить! он дивіться: Жюль на всіх своїх коліщатах! як він снує! обертається! крутиться! але поручня не збиває!.. ні! де там!..
— Навіжений! Навіжений!
Кричу йому!
А він собі каруселить! підмосток хитає, гойдає, хиляє, а він на ньому в гондолі! від перила до перила!.. і на якому вітрі! дме від заводу «Рено»! з заходу, справді, як із печі! торнадо за торнадо! я не вигадую! Виверження по всій околиці… не якийсь один квартал!.. заводи, мов смолоскипи!.. усе летить на нього, на блазня у візку… просто в пику! він із завітряного боку, більше, ніж ми… вітряк хилиться від вихорів!.. увесь цілковито… і велика підпора, і драбина!.. О, той нагорі їздить, хитається, знову рушає! раптом вітряк нахилиться, той фіґляр полетить сторчака! у бузок! у бузок у полум'ї і форсфорі! але ні, хапається за поручень! розвертається! знову рушає! гай-гай, жонглер усіх стихій! аби розлютився, кинувся б додолу!.. лаю його на всі заставки! він петляє вихилясом… міркую собі… міркую… усе-таки!.. це ж треба було втрапити, щоб випхати його нагору… чи він попросив друзяк? от загадка!.. є сили, хвилі, є ще багато чого!.. мене нічого не здивує після Жюлевих витівок! як він утримується на вітряку… акробат-мистець!
— Стрибай, кровопивцю!
Ніби трохи стихло… вітряк стає на місце… але порив тепер зринає з іншого боку, від «Дюфаєля»… потужне відбиття!.. такий удар, що я думаю, це вже кінець!
