Владарювали вони на голубій кульці сотні мільйонів років і здавалися вічними. Тож і здавалося, що царюватимуть вони вічно, супротивників їм не було. Сили, здатної їм протистояти — чи бодай конкурувати з ними, — теж не було. І — не передбачалося. Бо хіба може бути ще більшою тварина за сімдесятитонного динозавра?!. Більших і земля не витримає. Вони були єдиними господарями і повелителями планети Земля — грізними з найгрізніших!
Сильними із найсильніших!
Страховища із страховищ!
Створити ще грізнішого, ще могутнішого звіра здавалось, що й сама природа не могла. Це був її вінець, тож і владарювати динозаври мали вічно, а планета Земля вічно мала бути планетою динозаврів.
Правда, в якийсь там останній період їхнього владарювання (але хто б міг передбачити, що то останній період цих гігантів!) у них під ногами почали — невідь звідки взявшись — нишпорити якісь маленькі лякливі звірятка і спільним у них було те, що своїх малят вони, ховаючись від динозаврів, вигодовували молоком. То були предки нинішніх ссавців.
Якби динозаврам могли снитися сни, то навіть у найжахливіших видіннях їм не могло приверзтися, що ці маленькі, непоказні, слабенькі, власне, мізерні й нікчемні в порівнянні з владиками Землі, звірки, покриті шерстю (для динозаврів це була дивина), які вигодовують своїх малят молоком, як тільки-но вимруть динозаври — вийдуть на перше місце, захоплять Землю численними своїми видами, — травоїдних і хижих, — і врешті-решт видадуть на— гора людину, двоногого ссавця, яка згодом стане непереможним владарем Землі!
І це ті гомініди, якісь там примати — низькорослі (в порівнянні з динозаврами не просто карлики, а комашки, кузьки!), не маючи гострих ікол та кігтів, копит чи товстої шкіри, ріг і панцирів, гострих кинджалів-зубів, швидких ніг чи потужних бивнів, взагалі не маючи аніякої сили та стануть владиками світу білого!
Слабаки із слабаків!
Здатні лише викопувати їстівне коріння та ловити дрібних гризунів чи комах!
І ось вони стали на задні ноги, кігті їхні перетворилися на нігті, передні лапи на руки з пальцями, що вміли хапати й користуватися зброєю, бодай то був камінь чи палиця, їхній мозок збільшився, з’явилася мова (така необхідна в їхніх зграях для спілкування із собі подібними) і врешті-решт з них почали виникати гігантопітеки, австралопітеки (ці та інші види гомінів відрізнялися один від одного як, приміром, вовк від корови) і на протязі мільйона років з них появилися люди розумні.
Хомо сапієнс.
Слабенький вид — в порівнянні з тваринами— хижаками, сильними і грізними, — і не маючи аніяких здавалося б перспектив на подальше життя, не лише уціліли, а й розмножившись, озброївшись мозком та своїми руками захопили Землю і стали владиками над усім, що жило і живе на Землі…
Починаючи з історичних часів кращі уми людства б’ються над вічною загадкою: звідки ми, люди, взялися? Невже й справді після загибелі динозаврів еволюціонували серед своїх родичів ссавців, конкретно від мавп?
Виходило, що людина розумна — це результат еволюції однієї з гілок гомінідів.
Але досі палеоантропологи не знайшли жодного представника тієї ланки, яка б зв’язувала людину розумну з її далекими предками, якщо вони, звичайно, є. А мусять же вони бути, мусять!
А може її — ланки, що зв’язує, — і взагалі немає? І не було ніколи? Так багато хто переконаний.
Може, таємниця раптової з’яви людини розумної на планеті Земля ховається в чомусь іншому?
Зненацька — ефект бомби, що вибухнула! — журнал «Science News» заявивив:
«Вивчення різниць в будові ДНК людей, які живуть в різних країнах, дозволило зробити висновок, що людство походить від одного спільного предка жіночої статі. Сучасна людина веде свій родовід від єдиної праматері, яка жила близько 350 тисяч років тому».
Всі чи не за голови, вражені до краю, похапалися після цієї публікації-сенсації.
І — було від чого: знайдена біблійна Єва (до речі, родом з африканських рівнин, званих там саванами). Тепер досить знайти… Так, так, Адама!
І ніякої помилки генетиків тут і бути не може. Кожна молекула ДНК має 35 генів, що передаються потомству лише від матері, без впливу батькового генетичного матеріалу. І зміни в таких ДНК можливі лише під дією мутацій.
Так і підтвердилась гіпотеза, згідно якої приблизно 350 тисяч років тому і стався вирішальний стрибок еволюції, після якого й прискорилося олюднення… людини. І ми, нині сущі, носимо в собі гени праматері нашої Єви, яка жила на Землі, повторюю, 350 тисяч років тому.
Ось тут і вигулькнуло — наче й чекало свого часу, — вельми серйозне питання: що (чи хто?) став причиною такої мутації? Чи іншої раптової зміни, що й призвела до олюднення людини.
Сьогодні спеціалісти називають кілька причин і серед них головні: Бог, пришельці з космосу (а вони в свою чергу ким послані? Чи не все тим же
Богом— Творцем Всесвіту і всього сущого?), радіація…
Причин знаходять багато, в більшості вони майже переконливо вмотивовані і кожна з них доводить свою правоту, а ось загальної ясності й немає. І риска все ще не підведена.
