Політ першої жінки-космонавтки тривав біля трьох діб і ті години не були для «підкорювачки неба» щасливими. Кабіну «Востока» самі ж конструктори називали «консервною бляшанкою». Вона була така тісна, що космонавт у скафандрі міг з трудом поворушитися — яке вже тут «Ей! Небо, зніми капелюха!» Валентина побула ті три доби в космічному кораблі всього лише в якості живого манекена, безпомічна і знесилена та до краю виснажена.
Увесь політ Терешкову нудило, блювоти її вимучували.
Приземлилася вона майже із втраченою свідомістю — навіть фотографувати її чи знімати на плівку заборонили. Добу «підкорювачку неба» лікарі спішно приводили до тями в госпіталі. І лише наступного дня, як космонавтка нарешті оклигала, її повезли на місце посадки до корабля, нарядили у скафандр, посадили в кабіну і почали її фотографувати, наче б вона щойно приземлилася… До посадочного модуля бігли статисти, вони ж відкрили кришку люка і Терешкова, як наче б вона щойно приземлилася, почала пребадьоро посміхатися — ці знімки потім обійдуть і нашу, і зарубіжну пресу.
А щодо «Ей! Небо, зніми капелюха!» — то це виявилося всього бравадою, що нічим не була підкріплена. Пустим хизуванням, адже космонавтка три доби польоту не могла й поворухнутися в кабіні, втрачала свідомість та блювала… Де вже тут було «підкорювати небо».
Капелюха доведеться ще довго-довго знімати не небу перед людною, а навпаки — людині перед небом. Можливо, й увесь вік, покіль на планеті Земля існуватиме людство.
З кожним мільйоноліттям прожитих років Сонце старіє все більше й більше (та й Земля не молодіє, ми живемо вже на досить старій Землі). А вже через якийсь там мільярд-другий років воно катастрофічно почне збільшуватися, роздуватися, як наче надиматиметься. І врешті-решт стане таким великим, таким великим, що й небо собою затулить. А ще через мільярд років на нашій планеті почнеться такий парниковий ефект, який нині спостерігається на Венері (температура там +489 °C? крім усього вона покрита товстим і задушливим шаром вуглецю. На її поверхні тиск такий, як на Землі на глибині 914 м. Величезні хмари на Венері проливають дощі сірчаної кислоти і небо над нею темно-оранжеве).
Атмосфера Землі стане густішою, задушливішою. Переходячи в останню свою стадію, зробиться такою пекучою, що буде зовсім нестерпно. Вона зрештою може просто випаруватися. Принаймні, стане такою ж мертвою як Венера чи Марс, близькі до неї за параметрами планети Сонячної системи.
І нічого не вдієш, у Всесвіті немає такого місця, де можна було б жити вічно. Всюди у Всесвіті початок і кінець, лише відлік часу там інший. Тож питання полягає в тому, а скільки ще нам часу відпущено Всесвітом? Кілька мільярдів років — не більше п’яти, на це ми ще можемо розраховувати. Але не на вічність.
Нині Сонце вже знаходиться на шляху до своєї загибелі і його на смертній дорозі вже не можна зупинити. І тим більше, порятувати, а заодно і свою планету, і нас самих.
Коли в Сонця, як і в будь-якої іншої такої зірки вигорить у ядрі водень (а він неодмінно вигорить через п’ять мільярдів років), наше світило, як уже мовилося, стане червоним гігантом і збільшиться до розмірів орбіти планети Земля — вона стане в 1000 разів більшим як нині. (Ви можете уявити в нашому небі сонце більше за наше нинішнє в одну тисячу разів?!. Я, наприклад, ні). І тоді наше рідне сонечко спалить все, куди дістане його пекельне проміння — а воно дістане на сотні і сотні мільйонів кілометрів! Про це можна прочитати в будь-якій праці, присвяченій небесним світилам у розділі «Смерть зорі».
Ще раз повторимо: прийнято вважати, що більшість зірок починають помирати тоді, коли закінчиться водневе пальне. Маленькі зорі типу нашого Сонця тоді розбухають, розпухають і стають червоними гігантами. Ядро продовжуватиме горіти за рахунок гелію. А вже після вигорання гелію буде скинута зовнішня оболонка червоного гіганта і стане планетарною туманністю (це астрономи спостерігають у космосі часто — як гинуть зірки, перетворюючись у червоних гігантів). Ядрові, що залишиться, випаде незавидна доля білого карлика…
Ось тут, між цими двома стадіями — червоного гіганта і білого карлика — і криється наша загибель.
Уявимо на мить у небі не світило, зване жовтим карликом, як нині, а гігантську червону зорю, розжарену до неймовірних температур, яка за розмірами в 1000 разів більша за Сонце. Це рівнозначно з’яві у небі Землі тисячі (однієї тисячі!) нових сонць.
Що буде з усім живим на планеті Земля і що буде з самим світом білим і самою планетою Земля — уявити неважко.
Червоний гігант спершу висушить океани — вода просто випарується, а після всезагальної пожежі Земля — не забуваймо, — ще й замерзне — без сонячного тепла.
Діаметр червоних гігантів приблизно рівний діаметрові орбіти Венери. І навіть орбіти Землі. (Орбіти, а не планети!)
