Пекельна температура червоного гіганта в одну тисячу разів більшого за наше Сонце у небі (а втім, тоді навіть неба не буде, все собою займе гігант) зірве атмосферу з Землі і життя на ній стане неможливим. Все живе просто задихнеться (без атмосфери небо Землі з голубого стане чорним, абсолютно чорним!), але це буде лише початок. Початок ще гіршого.
Води річок, морів та океанів закиплять і випаруються.
Разом з усім живим, що плаватиме в їхніх водах.
Тоді почне плавитись каміння.
Горітимуть гори і доли.
Ґрунт буде плавитись, спікаючись на шлак — планета Земля, охоплена вогнями й димами, повільно вмиратиме в корчах, вмиратиме доти, поки й не перетвориться на чорну вуглину — в холодному мертвому космосі.
Світло із зникненням Сонця теж зникне. Більше не буде дня білого, лишиться лише вічна чорна ніч — це вже як червоний гігант перетвориться в планетарну туманність.
Сонце — як вигорить гелій — чекає ще одне перетворення. Червоний гігант — власне його оболонка, — перейде в ранг всепланетної туманності і з часом геть розсіється, а ядро його перетвориться на карликову білу зірку. Всюди буде лютий холод, вічна зима і чорне небо з тліючою жаринкою карлика.
«І цей білий карлик, — меланхолійно розмірковує астроном, — буде схожим на тліючу вуглинку в багаті, що затухає». Воно затухатиме— помиратиме довго-довго, можливо мільйони років, можливо мільярди, а, можливо, і цілу вічність…
І тут постає чи не найжахніше і найболючіше.
Що буде з нами, людьми.
З мільярдами Хомо сапієнсів, з чоловіками, жінками, дітьми. З усіма їхніми родаками, знайомими, друзями, колегами, товаришами, з усім людством, його історією, культурою, з усім надбанням, з його майбутнім.
«Ми помремо від спеки, — все так же меланхолійно зауважує згадуваний тут астроном. І додає: — Якщо на той час людство ще буде існувати».
Виходить, людство може й перестати… Існувати?
«На щастя, у нас ще є приблизно 5 мільярдів років до того, як це станеться», — оптимістично— пребадьоро завершує астроном.
Але воно станеться і станеться неодмінно.
Через п’ять мільярдів років.
Чи трохи менше.
Про рід Хомо, який представлений лише одним видом — Людина розумна. Суспільство розумних коней Дж. Свіфта. Про наше єдине пристанище у ворожому Космосі. І сказав Господь: «І вже більше не вбиватиму всього живого, як то я вчинив був». Катастрофізм — загибель, кінець, руйнування. Самозагибель людства — завжди реальна? Про що застерігав батько водородної бомби. Бог війни і богиня любові, а між ними — планета Земля? Про дивовижний корабель людей. І буде вивільнена енергія, рівна вибухові 500 тисяч водневих бомб.
