Є припущення, що 65 мільйонів років тому десь поблизу Сонячної системи відбувся вибух наднової. Атмосфера Землі не впоралась зі своїми захисними функціями і пропустила частину цього смертоносного випромінювання до земної поверхні. Від променевої хвороби і загинули як динозаври, так і більшість інших насельників планети. (Людям пощастило, що їх тоді ще не було на планеті Земля, інакше б їхній рід теж щез би з лиця землі, так по-справжньому і не розвинувшись).
Могло таке статися? Цілком. То де гарантія, що в найближчі мільйони літ (чи й на протязі мільярда років) не вибухне неподалік Сонячної системи наднова зірка і своїм смертоносним випромінюванням не вигубить людство — разом з усім живим. Гарантії, що такого бути не може, немає. За майбутні тисячоліття, стотисячоліття і мільйоноліття все може статися. В тім числі й вибух наднової. Чи якісь інші катаклізми, схожі чи й сильніші, не прикінчать життя на нашій планеті.
Люди відкривали свою планету, на якій вони заявилися, спільно. Гуртом. Їх постійно манило за обрій: а що там? Що далі? Які моря-океани? А раптом там… кінець світу?
З «паспортних» даних планети Земля.
Площа планети — 510 мільйонів квадратних кілометрів. З них — 149 мільйонів квадратних кілометрів займають материки, а 361 мільйон — океани. (Швидше за все наша планета мала б зватися не Земля, а — Вода).
Плюс п’ять мільярдів тонн важить «газова шуба» Землі — атмосфера. (А повітря нам здається таким легким, майже без ваги!)
На висоті 100 км від поверхні Землі знаходиться 0,0001 відсоток всієї маси атмосфери.
На висоті 300 км — таке розрідження, що одна молекула повітря, перш, ніж зустріти іншу, пролетить добрий десяток кілометрів. А далі й молекул не зустрінеш — вічний холод і морок.
Це наш дім, вельми слабенько захищений на випадок всесвітнього лиха. Та й від катастроф теж.
І все ж, все ж — це наше єдине пристанище у ворожому, безповітряному просторі Космосу, де панують пітьма і жахливий холод…
Все в Космосі безперервно рухається. Ще Декарт свідчив: матерія, матеріальний простір, що заповнює всю безмірну довжину, ширину і глибину Всесвіту, постійно знаходиться в русі, взаємодіючи між собою при контакті. Взаємодія матеріальних часток підкоряється основним законам. Космічні об’єкти не можуть стояти на одному місці. Завжди знайдеться тіло, що притягує будь-яку зірку, галактику чи космічний корабель. До всього ж у Всесвіту немає центру. Зорі нам лише здаються непорушними, тоді ж як насправді вони перебувають у вічному русі, швидкість їх — колосальна, але вони так далеко від нас, що здаються нам нерухомими. І все небо, яке ми бачимо над головою, обертається — тому, що обертається Земля. А Земля, обертаючись навколо своєї осі, робить повний оберт за добу.
Вона також а) обертається навколо Сонця, роблячи повний оберт за один рік, або за 365 діб; б) рухається в складі Сонячної системи по дуже довгій орбіті приблизно за 226 мільйонів років (тривалість цієї мандрівки називається галактичним роком); в) рухається разом з Молочним Шляхом навколо центра мас Місцевої Групи Галактик, що знаходиться в нашому кутку Всесвіту; г) рухається разом з Місцевою Групою Галактик в хаббловському потоці галактик у Всесвіті, що породжений Великим Вибухом і який все ще розширюється.
Ось які ми, земляни, мандрівники. Ми рухаємось разом з матінкою Землею в космосі щодня, щогодини, щомиті — все життя. І людство буде рухатися в космосі щомиті доти, доки нестиметься в космосі наш спільний дім — планета Земля.
«Природа щедро обдарувала людство всім, що необхідно йому для існування. Людина вміло чи невміло пристосувалась до її умов, часом і до її примх і нам здається, що ми вивчили нашу планету вздовж і впоперек. А вивчивши, освоївши її природні ресурси, покорили глибини океану і заходилися підкорювати космос. На поверхні землі людина проклала дороги і залізниці і все інше — це наша голуба планета терпить. Але чи не запишалася людина від своїх успіхів, поблажливо називаючи її «бабусечкою Землею»? Сили природи ще до кінця не підвладні людству, неспокійна Земля сильніша нас. Бувають такі трагічні ситуації й обставини, коли людина зовсім безсила що-небудь вжити для свого рятунку» — «100 великих катастроф».
Як тут не згадати міркування професора Челленджера з оповідання Конан Дойля «Коли Земля скрикнула».
«Земля, на поверхні якої ми живемо, сама по собі живий організм, який володіє дихальними шляхами і нервовою системою, а харчується вона космічним ефіром».
