І десь у цьому всьому постає такий момент, коли не втримуєшся, щоб не показати гостеві щось таке, що тебе тримає. Це можуть бути колекції марок у марківниках, монети, фотографії, підбірки ножів або запальничок, колекція олівців або сувенірів. Можна показати карточки або хоча б альбоми. Якісь ескізи записаних марев, рушницю. Можна завести у найдальшу кімнату і заграти на фортеп'яно. Часом доходиться до того, що включається світло у кімнаті, де сплять діти, і показується—як гарно вони сплять. Можна демонструвати акваріуми з рибками або цілі кактусові сади. Обов'язково цей показ супроводжується такиминасиченими розповідями, що гість розуміє, що він щось втратив у своєму житті. Хоча це насправді є лише твоїм бзіком. Тим штрихом зі світовихможливостей, який прийшовся по тобі.
У мене теж є такий бзік. Я показую ботанічні атласи. І говорю тоді не про рослини, а саме про атласи. їх автори були б здивовані, якби почули це все.
Бо атласи — найкраща література у світі. Найгарніша, найправдивіша і найдовершеніша. У них є надзвичайна магія — парадні портрети бездоганних рослин, яких або щодня зустрічаєш, не знаючи їх імені, або таких, яких не побачиш ніколи в житті і вони стануть тобі вічним докором у власній безпорадності. Ботанічні атласи очевидно відрізняються за стилем. І в цьому є особливий тонкий шарм. Німецькі — надзвичайно педантичні рисунки, які більше говорять про якусь рослину, ніж навіть жива рослина. Чеські — переважно фотографічні.Польські — популярні і любовні. Радянські — або дуже академічні, абопризначені для піонерів. Каталоги британського парку Кю — як реєстривсіх, хто коли-небудь жив на світі. І ще багато інших. Ти показуєш цістоси книг, розповідаєш про те, що у них різного. Тебе розуміють абоні. Але тієї ночі всім учасникам кухонного засідання присняться ґраціозні рисунки рослин.
31.12 Можливість вибору, яка вважається найвищим виявом людської свободи, насправді є найбільшою неволею кожної людини. Це приреченість. Ти вимушений вибирати, зазвичай не можеш не вибирати. Бо навіть не вибираючи, ти вже зробив вибір не вибирати. Вибір — це обов'язковий іспит, який витримують далеко не всі. І вибір — особлива відповідальність перед близькими і цілим людством. Фактично саме ходи твого вибору є властиво тим найвартіснішим, що ти можеш зробити дійсно для цілого людства. Адже кожен твій вибір, а особливо їх сукупність і послідовність, засвідчує людству таку можливість шляху. Роблячи власний вибір, ти цим самим указуєш можливу дорогу ще комусь.
Це речі очевидні і прості. Але у проблемі вибору є один аспект, про який майже ніхто не задумується серйозно. Це — питання не-вибраного. Те, від чого ми відмовляємося, впливає на нас багато більше, ніж те, що вибрано. Бо вибране відразу стає реальністю і, значить, отримує часовий вимір. А те, що має час, обов'язково має закінчення. Тобто наші вибрані речі стають нашими лише на час їх актуальності, потім минають або еволюціонують у щось таке, що дуже мало нагадує ту первинність, яку ви власне вибрали. Натомість низка невибраного, гігантський перелік відхилених можливостей, людей, стосунків, слів, місць і вчинків, відчуттів і переживань, мелодій, запахів і смаків, дотиків і доторків накопичується у твоїм ірреальо. Все це не зреалізоване, а тому нескінченне– Це цвинтар, який завжди з тобою. Від цього баґажу властиво й приходять старість і втома, хоча саме з нього розпаковуються мистецтво, література, звідти грає найкраща музика і там мерехтять найпрекрасніші обличчя у світі. Щоправда, у слабих там починають корчитися і шкряботіти манії, страхи і бридоти. У цьому баґажі завжди є якийсь старий плащ, де у кишені лежить забутий квиток. Це пільговий білет у шизофренію, яка є найчастішим доказом існування вибраного і невибраного. А у сильних невибране розвиває те, що робить ссавців людиною, — якусь невиразну ностальгію, смуток, який не руйнує, а підкидає. Якусь відсутність страху і якусь нестерпну легкість буття.
