18.01 Робота зі словами, а особливо зі словами промовленими, укладається у мірило, де з одного боку — зневіра, а з іншого — надія, яку не знищити. Зневіра, бо ти розумієш, як мало важить слово і говорення, ти усвідомлюєш, що до нічого доброго твоя балаканина загалом не приведе. Бо кожен з людей може зробити все, що є найгіршого у людей, і тоді його не спинить жодне слово. Але є надія. Віра в те, що всі слова знаходять адресата, жодне речення не марне, кожна деталь укладається у ту конструкцію, де її найбільше бракує. Тому і працюєш зі словами. Ти опиняєшся в ролі майстра, що робить предмети розкоші, або продавця дуже химерного і дорогого антикварного маґазину. Твій товар потрібний лиш декому, а ті, кому він потрібний, не завжди знають про існування твоєї крамнички. Тож доводиться чекати. Але не дочекатися неможливо. І коли бачиш захват, сльози й посмішку того, хто тебе знайшов, не можеш уже займатися нічим іншим. Я переконаний, що нема жодної людини — найгіршої і найдурнішої, яка б не дожила до такого моменту, коли їй трапиться слово чи речення, адресоване саме їй. Тоді вона, хай ненадовго, перетворюється у найдобрішу і наймудрішу людину на землі. Заради таких метаморфоз варто жити серед людей і любити їх більше, ніж самого себе. І варто плодити слова, речення і образи, розсилаючи їх навмання на всі боки, роздаючи їх тим, хто невідомо для самого себе страждає від браку потрібного слова… Вчинку… Жесту… Поцілунку… Удару… Пригортання… Погляду… Подарунка… Мелодії… Плода… Дороги… Вказівника чи взірця.
21.01 Останнім часом з'явилося багато систем, за якими звичайне людське спілкування переходить у статус вчення про технології комунікації. За цими теоріями передбачається вивчення певних універсальних прийомів для того, щоб здобути друзів, розправитися з недругами і загалом виглядати дуже симпатично.
Особлива увага надається жестам. А точніше — одномоментній композиції руху, міни, виразу очей, які укладаються в жест. Натомість варто поміркувати про те, хто кому належить — жест людині чи людина жестові. Хто ким керує, хто кого може виразити. Можливо (про подібне розмірковує Мілан Кундера), існує певний світ жестів, які залишаються незмінними протягом тисячоліть і обов'язково мусять якось зреалізуватися. Для цього жести підбирають собі тіла, котрі якнайкраще можуть їх передати, зберігати і повторювати. Жест стає долею вибраного ним тіла. Після кінця одного тіла жест перебирається в інше. Може, саме ці віруси-жести керують світом і всіма механізмами життя.
У все це легко повірити, якщо згадати, що для нас найважливіше у сприйнятті любих нам людей. Можуть забутися слова, події, обличчя, але кілька характерних жестів, як арбалетні стріли, вражають просто у горло, і попадання негайно відтворює все, пов'язане з їх носієм. А іншим разом можна побачити найрідніший тобі жест у комусь незнайомому. І знову душа обшпарюється ніжністю, несамовитістю і смутком. З'являється розуміння одного з найважливіших у світі почуттів.
Я вірю Кундері, хочу довіряти власному досвідові. А тому не довіряю американським підручникам з технології комунікації. Я хочу знати, що жести, які у мені живуть — найважливіша складова моєї біографії. Один із найвиправданіших сенсів нашого життя. Ти можеш позбутися багато чого, але притаманні тобі жести треба пильнувати, і вони заопікуються тобою. Це як у Сент-Екзюперi — відповідальність за тих, кого приручив. Але у цьому випадку відповідальність взаємна.
24.01 Найбільше щастя, яке може бути у людини, чи іншої живої істоти — це спілкування. Що б хто не говорив, але саме до спілкування зводяться всі ті життєві вияви, які називаються щастям. Без спілкування все втрачає сенс, і ніякі насолоди не можуть його повернути. Тому драмою завжди є все, пов'язане із невдалими спілкуваннями. А трагедією — справжнє непорозуміння. Непорозуміння бувають дуже різні — умисні або неумисні, хвилеві і тривалі, минучі і безконечні, радикальні і компромісні. Всі вони трагічні. І полягають передовсім у протилежності бажань і намірів — це перший рівень непорозумінь. А другий поверх складніший — коли інтереси збігаються, але різняться уявлення про світ і способи співіснування. Ще вище той рівень, коли збігається все, крім розуміння слів — означень, відтінків, наголосів, походження слова і синонімічного ряду.
Такі трагедії найприкріші і зарадити чимось у цьому випадку майже неможливо. Найсумніше, що всім здається, ніби зробили все для того, аби зрозуміти іншого і якнайбільш зрозуміло викласти себе. Залишається тоді лише смуток, докір і недовіра. Я знав одну черепаху. І знав ЇЇ господарів. І господарі, і черепаха були дуже милі й любили одне одного, стараючись зробити все, щоб всі були задоволені і радісні. Я пам'ятаю погляд тієї черепахи, коли вона спілкувалася зі своїми власниками. Але одного разу черепаха необачно долізла до краю балкону і безпомічно впала вниз на тротуар. Щоправда її відразу ж знайшли і забрали додому.
