GAME-OVER полностью

_{- Кадиме, а який сенс був його кінчати? П’ятий рівень ми не пройдемо, це й так зрозуміло. Давайте краще подумаємо, що робити? Як нам пробитися до Чипсета? А може, знак який подати, що ми тут?}

_{- Це… Я хотів чого… Ну… сказати хотів. А чому вирішили, е-е-е, що Чипсет тут?}

_{На мить усі замовкли, а потім, вражені, дивилися на Васлу.}

_{- Васло, ти геній! — і Рик з радості щосили ляснув друга по спині.}

_{- Боляче ж, — поморщився усміхаючись Васла.}

_{- Терпи! Геніям завжди діставалося. Правильно! Що тут Чипсету робити? Якби він зміг наплодити стільки всяких штучок, то він би, мабуть, напав на Гірею. Хіба не так?}

_{- Тоді хто ж тут засів?}

_{- Гірея, бісові віники, хто ж іще?}

_{- Схоже… — погодилася задумливо Шана. — Пам’ятаєте, коли Рик лежав непритомний, Чипсет зв’язувався з Великим Процесором? А потім пішли перешкоди, а Чипсет ще здивувався, де Гірея взяла комп і як увійшла в мережу? Тут у неї й був запасний штаб. Тому ніхто й не міг потрапити на п’ятий рівень. Під виглядом гри вона охороняла свій}

_{запасний, а насправді справжній штаб! Тут, мабуть, вона й тримає в полоні Великого Процесора. Так, і циклоп… Чипсет сказав: бережіться циклопа! Виходить, циклоп — це Гіреїні штучки! Він захищає п’ятий рівень, а значить — тут Гірея!}

_{- А Чипсет десь поруч! — продовжив Рик. — Чим він тепер має займатися? Мусить зробити хоч якийсь комп і грибок. Тільки тоді він зможе боротися з Гіреєю. На п’ятому рівні йому всі сили й час доведеться витрачати на відбиття атак цих верблюдів, змій і глюків, а йому треба працювати й думати, думати й працювати! Де нині найспокійніше?}

_{- На першому рівні. Ось там його й треба шукати!}

_{Друзі, намагаючись дотримуватися тиші, обережно пішли сходами нагору, до приміщень першого рівня. Біля дверей на хвилинку зупинилися, потім Рик вийшов наперед та підняв автомат.}

_{- Шано, ідеш останньою, прикриваєш нас із тилу.}

_{Дівчинка мовчки кивнула головою й слухняно зайняла місце у хвості маленької колони. Рик повільно прочинив двері й, обережно ступаючи, пройшов кілька метрів. У просторому похмурому коридорі було порожньо й тихо. Коридор був не такий довгий, як на п’ятому рівні, та й дверей менше. Швидко просуваючись уперед, дійшли майже до кінця, але слідів Чипсета ніхто не побачив.}

_{- А що буде, якщо…}

_{Рик застережливо підняв руку й завмер прислухаючись.}

_{- А що буде… — знову почав своє запитання Кадим. Рик нетерпляче махнув піднятою рукою.}

_{- Слухай!}

_{Кадим прислухався, і йому здалося, що він почув чийсь спів.}

_{- Співає наче хтось… — свистячим шепотом сказав він.}

_{- Отож, — теж пошепки відповів Рик.}