— Ні, що ти… Я ще в коледжі!
Магрі хихикнула.
— Гаразд. Загалом, якщо в тебе є чоловік, ти маєш дбати, щоб щасливим став він і ти з ним. Якщо є діти, то дбати про них. Якщо є любі друзі — потурбуватися теж. Так усі живуть. Тебе не стане на всіх.
— Можливо. Я не певна…
— Ти просто не зможеш, Гестіє. — Магрі округлила очі. — Тим більше, ти не маєш почуватись винною, якщо хтось не такий щасливий, як би тобі хотілось. Знаєш же, як воно кажуть: що для одного щастя — для іншого горе.
Гессі перевернулася спиною на ліжко:
— Ох, чи мені не знати! Адже мої батьки хочуть розлучитись, і в тата, мабуть, була… була
— І тепер ніхто не може бути щасливим? Ніколи? Взагалі? — безбарвно спитала Магрі, сідаючи на краєчок ліжка — вона зауважила, що здивована такою відвертістю від ледь знайомої гості.
— Не знаю. Нічого не знаю.
— Отож-бо! Ти не знаєш і точно вже не дізнаєшся, як би все могло скластися. Але воно є як є. Тож вдихни глибше і подай мені руку, Гестіє, коли настане момент. Бо нині морозить, а завтра нам спускатись до міста, а вулиця така крута і стільки льоду, що не диво й загриміти та проїхатись на своїх спинах до самісінького фонтана. Ти ж бо достоту не так хотіла б з’явитися в центрі славного Фіолле, правда?
— Правда, — погодилась Гессі. — Тим більше, у мене є вельми погана схильність падати й трощити речі, особливо посуд.
— Ой, добре, що сказала. Не підпущу тебе до столових сервізів.
Гессі отримала листа на п’ятий день свого гостювання в Магрі. Писала матінка.
Дівчина вилетіла з дому пекарів за півгодини до вирушання найближчого потяга і бігла всю дорогу до станції, щоби встигнути. Вона двічі послизнулась і впала, роздерши панчохи, проте гострий дотик льоду чи біль не турбували її. Камера била по стегну. Більше нічого Гессі не взяла із собою, бо розцінила, що з валізами точно не встигне на потяг. Усі речі їй доброзичливо пообіцяла позбирати й надіслати Магрі, котра дуже здивувалася, що гостя так зірвалась геть.
Але причина була надто вагома: матінка написала, що нікуди вони не поїхали, бо Генріка зовсім-зовсім хвора.
АЇДен
Свар сказав, що з кандидатів до Тріади іноді виганяли, хоча так, щоб усіх трьох — це сталося вперше. Утім, насправді вигнали двох — третій зник сам. Хоч я і не вірив спочатку в слова Розе, що він має зникнути з її — і зі свого власного звичного — життя, аби Гестія прокинулась. Але Полі почувався винним і пішов.
Тільки тепер бісів страждалець не думав повертатись, а мені свербіло кинутись на його пошуки. Якби не заборона покидати Академію, котрою мене нагородили за попередні «заслуги».
— Прозерпіна завжди була сумнівною панночкою, але вона вміла привертати увагу, — похитав головою Свар, і яскраве вогняне волосся розбурхалось, наче там кублався невідомий птах.
Я потроху звик, що зовнішність тут часом траплялась дуже дивна, проте радів, що моє волосся — це все ще просто каштанові кучері. Думаю, якби воно стало якимись ліанами, я би просто його голив раз на місяць.
— А мені здається, що дурна вона трохи, — знудьговано докинув Рама, який сидів на два ряди вище і читав книжку, час від часу долучаючись до розмови.
— Не така вже й дурна, якщо могла приховувати свою сестру під самим носом у викладачів. — Свар усміхнувся, і волосся його спалахнуло справжнім вогнем. — Та ще й ганяти її по інших світах.
— Слухай. — Рама опустив книжку трохи нижче і скосив погляд у бік Сварога. — Підпалиш мені тут щось, бібліотекарка з мене три шкури спустить.
— Та ну, така краля, як вона? Ні-і… — Сварог схопився руками за спинку стільця попереду. — Скажи, Аїде?
— Якщо таки спустить, то я радо проведу його до царства мертвих, — спробував я пожартувати.
Рама пирхнув і знову затулив обличчя книжкою. Мабуть, таки не оцінив жарту.
Сварог повернувся до мене:
— Слухай, Аїде, до речі, про мертвих! Коли Полі повернеться?
— Рано записувати його до мертвих.
— А як на мене, то саме час, — знов озвався Рама.
Направду, мене вже згризло, що я не знав, де Полі. І чи планує повертатись. Я подумки прокручував нашу останню розмову багато-багато разів. Те, як просто він погодився. Те, як без найменших вагань пішов — щоб допомогти Гестії. А я піддався дурним думкам та звинуватив його в тому, що він із Доанною…
Фона зникла одразу ж після того, як мені й Розе було висунуто обвинувачення. Проте її справи мене не турбували, а от якщо Полі не повернеться ще якийсь час, то його сили почнуть виходити за межі. І якщо не опанувати це вчасно, він помре.
