Гессі полностью

— Звичайно, знаю. — Полі розцвів усмішкою. — Вона знайшла мене перша. І дуже допомогла. Тепер вона мандрує. Далеко. Я просив її повернутись, але вона не схотіла.

— Але якщо вона не повернеться, тоді…

— Помре. Так. Знаю. Просто в ній живе душа їхньої третьої сестри, Персі. І, здається, вона шукає свою смерть. Щоб почати заново. Щоб почати правильно…

— Химерна дівчина. — У мене мурашки пробігли спиною.

Проте Полі, здавалось, цим не дуже переймався.

— Кожен має право вибирати. Я не певен, що хотів би жити, якби ділив своє тіло з кимось іще. Навіть із сестрою чи братом.

— Ти ж… ти повернешся до навчання тепер? — Я обвів стіни ізолятора поглядом. Гнітюче місце.

Мій друг знову стенув плечима.

— Якщо мене приймуть.

— Безумовно, приймуть. Ти був кандидатом у Тріаду. І мав дуже важливі причини піти. Я виступлю за тебе. І не тільки я.

— Спробувати варто. Я, чесно скажу, тоді був готовий зникнути, щоб тільки Гестія видужала. Але тепер мені таки хочеться трохи пожити ще. — Він реготнув так, ніби соромився цієї думки.

— Упізнаю старого Полі, — усміхнувся я.

Мені здалося дуже важливим те, що він повернувся. Наче це давало мені певність, що вона теж повернеться. Персефона. Тож я мав шанси чекати на неї. І перебирати десь у пам’яті уламки того, що вона показувала мені на кладовищі. Уламки життів, котрі не були моїми, але дали мені сил бути таким, як тепер. Цілісним. Аїденом Фаулі-Прейшером, Аїдом, богом потойбіччя і студентом цієї, найшаленішої в усіх світах, Академії.

Полі

— Колишній кандидате в Тріаду Аполлоне, ви порушили правила Академії і покинули її без дозволу.

— Я не дістав би дозволу, шановне панство. А залишитись у мене не було жодної можливості: від цього залежало життя дорогої мені богині Гестії. Я певен, що вам відомі деталі цієї справи.

— Так, відомі. Проте, попри ваші слова, ми не можемо нехтувати статутом Академії й дозволяти кандидатам у Тріаду подавати такий поганий приклад.

— Тоді що ж на мене чекає?

— Ми мали б покарати вас із усією суворістю, проте надійшла альтернативна пропозиція, котра буде застосована негайно.

— Перепрошую, а від кого надійшла ця альтернативна пропозиція?

— Це не має стосунку до справи. Просто знайте, що за вами буде цікаво спостерігати і, кхм… записувати вашу історію. Отже, ви будете позбавлені всіх привілеїв і змушені пройти всі курси навчання від самого початку. Також ви зобов’язані на відмінно скласти всі випускні іспити, щоб покинути стіни Академії повноцінним божеством із високорівневими вміннями та цілковитим контролем над власними силами, щоб вони не створювали небезпеки ні для вас, ні для інших.

— Я б волів нагадати, що професор Індра не виставляє відмінних балів нікому й ніколи.

— Це не стосується питання, студенте Аполлоне. Просимо не переривати. Після завершення навчання ми вирішили не віддавати у ваші руки долю нового світу й зосередити ваші таланти на іншій сфері діяльності. Це новація для Академії, проте пропозицію внесла компетентна особа, і ми взяли її до уваги з огляду на ваші попередні вчинки. Уповноважена рада викладачів Академії богів під керівництвом верховного директора Шиви в разі успіху нашого задуму призначає вас на посаду охоронця.

— Охоронця? І що я робитиму? Підпрацьовуватиму замість Брами? Пильнуватиму, щоб студенти не тікали з занять чи… — Полі прикусив язика, очі його розширились від найхимернішого здогаду.

— Ми дійшли висновку, що з цією роботою вам під силу впоратись найліпше. Про деталі ви дізнаєтеся згодом. Попереду довгий шлях, студенте Аполлоне.

— О поріг Тартару, я думала, що ніколи сюди не втраплю! — Величезні круглі очі дивились на Браму здивовано і налякано, але за ними проглядався колосальний інтерес, котрий дуже добре тамував страх.

— А ви, панно, чи не заблукали? — Брама озвалася до неї з підозрою. Якщо новоприбула згадала Тартар, то, певне, прийшла до них, але всяке буває.

— О ні. — Вона поправила довгу білу сукню, до котрої причепилося кілька сухих листочків. — Я саме сюди.

— І ще скажіть, ви знаєте, що тут таке!

— І скажу! — Світлі очі новоприбулої засвітилися вогниками запалу, а її біле мов сніг волосся розметалось чи то від вітру, чи то від потоків живлющої сили, яка ширилася довкола неї, освітлюючи навіть цей холодний осінній день, коли вся природа засинає в передчутті зими й холоду.

— І ще скажіть, що знаєте, хто ви сама така! — Брама підозрювала, що так.

Дівчина виконала елегантний реверанс, і на її шиї блиснуло гранатове намисто. І такі ж сережки у вухах.

— І ще скажіть, що ви не признали мене досі, — перекривила вона Браму.

— Так і є, признала, — зізналась Брама втішено. — Тільки останнього разу ви здавались куди менш веселою, королево.

— Отак ліпше! Звичайно, професори мене королевою не величатимуть, але добре почути це одразу ж на вході.

— Чи сповістити про ваше прибуття Аїда?

Дівчина примружила очі.

— Чи ж він досі тут?

Брама вдоволено гмикнула.