А тоді підвів погляд у їхній бік. Адвокат уже відірвався від свого записника й став помічати все, що відбувалось довкола. Очі його, звичайно, такими, як блюдця, не стали, але з місця він схопився швидше, ніж Гессі встигла хоча б щось пояснити.
— Татку! — Коулі знічено й радісно повернулась до нього.
— Коуло Ландрі. — Він кивнув важко, наче шия його була заіржавілою деталлю механізму й погано рухалась. Тоді повернувся до колишньої дружини: — Пані Рабено.
— Пане Олвене.
— Як ваші справи?
— Пречудово. А ви, бачу, розважаєтесь?
— Намагаюсь закінчити роботу. І розпланувати наступний тиждень.
— О так! Робота, робота… Ви ж не любите гаяти час на щось інше.
Пані Моррінда швидко підійшла до них і вручила панові Олвену пакет.
— Ось і ваші легерські! — Вона, мабуть, здогадувалась, що тут відбувається щось не вельми приємне, а проте виконати свою роботу було понад усе.
— Легерські? — Пані Рабена звела брови вгору. — Усе ще смакуєте, пане Олвен?
— Та ні. — Він узяв пакет обома руками. — Ці на подарунок. Мені вони тепер не дуже смакують.
— Так уже й не смакують, — утрутилась Гессі, намагаючись надати своєму голосові трохи більше радості. — Таж ви в нас щотижня трійку купуєте. А крім вас ніхто стільки одразу й не бере!
Вона краєм ока подивилась на лице пані Рабени, але не могла прочитати там нічого, крім зачудування.
— Це ж… наші… — Мати Коулі раптом перестала кусати губи і стискати шаль.
— А ще в нас сьогодні акція: робимо фото відвідувачів. Тож ставайте всі разом гарненько.
Гессі метко підштовхнула пана Олвена до столу, прилаштувалася з камерою просто посеред проходу, щоб пані Рабена не чкурнула кудись, і швидко все налаштувала. На щастя, світла було доволі.
Раз! Коулі всміхалась абсолютно вдоволено, і її рум’яні щоки здавались від того ще пухкішими.
Два! Пані Рабена таки підхопилась на ноги, зачепила шаллю вазочку з квітами, і вода полилась по столу.
Три! Пан Олвен тицьнув пакет із тістечками в руки колишньої дружини й вихопив носовичка, щоб спинити воду, перш ніж та втрапить на сукню пані Рабени.
Клац!
АЇДен ~ Академія
