Дівчина кілька днів ховала камеру в саду, в альтанці, — вона не знала, як пояснити її появу батькам. Адже в неї не було грошей на купівлю такої речі, а сказати, що то подарунок незнайомця, було б дуже погано. Врешті вона пішла на вихідні навідати тітку Фресію й потім сказала батькам, наче в тої гостював її давній знайомий-фотограф з Астірі й він подарував їй камеру до іменин, котрі вже скоро. Гессі було дуже соромно брехати батькам, проте вона вирішила використати цю історію, адже тітку Фресію всі вважали трішки дивною, і навіть якби вона заперечила, що приймала якогось гостя-фотографа, можна було сказати, що тітка просто плутає.
Тож камеру вдалось «поселити» вдома.
На цьому сон-спогад закінчився.
Гессі розплющила очі й подивилась на важку сумку на підвіконні — сонце, пробиваючись крізь фіранки, лягало на неї осяйними смужками. Скільки часу минуло відтоді, коли історик подарував їй камеру?.. Цікаво, коли він повернеться? І чи повернеться взагалі? Може, цей сон був знаком, що час близько?
Гессі провела рукою по лискучій передній панелі.
— Коли він повернеться? — спитала вона в камери.
Об’єктив дивився на неї скляним оком.
Дівчина на якусь мить пошкодувала, що не дала історикові зробити своє фото. Але то була лише мить — замислена ранкова мить, коли треба прокидатись, бо ж починається новий день, наповнений веремією справ, і в ньому не буде часу для роздумів про те, що таке щастя і де його знайти.
Після повернення з Олькога вдома всі повеселішали. На батька чекали хороші новини від партнерів — мабуть, про інвесторів з Фіренсу. Матінка привезла рецепти нових ягідних тартів і передала їх пані Моррінді з суворим наказом зробити все, як у рецепті, тільки ще ліпше. Генріка перестала гнівно балакати про Олейн Тавіш — мабуть, та таки поїхала на навчання й уже не з’являлась у крамниці Оллішів. Та й сама Гессі почувалася задоволеною. Щоправда, від постійної біганини гірськими стежками під палючим сонцем її ніс обгорів, і матінка бідкалася, як же вона піде на бал із носом, як у сільського дівчиська. Проте дівчина була певна, що матиме цілком пристойний вигляд.
— Як знаєш… — Матінка стенула плечима. — А я казала тобі надівати капелюшок!
— Я надівала… — відповіла Гессі, пропускаючи той момент, що капелюшок зірвало вітром, коли вона якось зійшла зі стежки і видерлась на красиву скелю з невеличким плато. Матінка точно не сприйняла б історію про її пригоди позитивно, адже жодна пристойна панянка не рачкує по скелях, щоб вибратись нагору й подивитись на краєвид. Навіть якщо той краєвид вартий десятка капелюшків!
— Гаразд-гаразд. Увечері не запізнюйся — будуть гості.
Гессі округлила очі — за сніданком вона не чула про гостей.
Завітали Тавіші. На щастя, Олейн з ними не було — вона справді повернулась до університету в Астірі. Натомість друзі батьків прийшли зі своїми синами, і Гессі переконалась у тому, що Даррін цілком мав рацію щодо них: ті двійко, Фрадер і Берден, задирали носа так високо, наче були важливішими за всіх у світі. Гессі пригадала, що бачила синів Тавішів кілька разів на великі свята, коли вони були молодшими, проте тоді їм не випадало нагоди спілкуватися.
— А потім ми вирушили на вітрильнику через канал! — розповідав Берден про їхні канікули біля Ліванді. — Можу посперечатися, що ви такого красеня в житті не бачили!
Вони сиділи біля каміна в малій залі, поки батьки ще їли десерт у великій. Генріка заливчасто сміялась — то був не радісний, а награний сміх. Вона робила так завжди, коли була потреба справити приємне враження, проте підтримувати розмову геть не хотілося.
— А мені не подобаються човни, — відповіла Гессі тихо й стримано. Вона помітила, що її стриманість дратує братів Тавішів, бо ж вони очікували бурхливої реакції, принаймні молодший.
— Ха! Ти просто не бачила справді потужних і гарних. — Берденові вуха розчервонілись. — Ті, що в нас на річці, — то таке, дитячі забавки.
— А ті, інші, — дорослі забавки? — спитала вона з ввічливою півусмішкою.
Вуха молодшого Тавіша стали буряковими. Він роздувся так, наче хотів виплюнути щось велике, проте брат поклав руку йому на плече й спинив спокійним тоном:
— Берде, не забувай, що ти в присутності юних панянок. Розумієш же, що їх більше цікавлять кошички з шиттям і нові туфлі.
Генріка розсміялась іще голосніше і смикнула себе за пасмо, котре завитком спадало акурат на плечі.
«Не маєш терпіти те, що тобі не подобається!» — Гессі пригадала слова Аїдена з книги. В іншому разі вона б промовчала, схилила б голову й удала, що не чує чи ігнорує ці слова. Проте сьогодні…
— О, якщо ви так добре розумієте інтереси юних панянок, то поділіться своїми враженнями від нової вистави «Третя ніч» у нашому театрі? А як вам видання двотомної антології природознавчих праць професора Ілієна? Хоча ні, мабуть, природознавчі праці — це не ваше. Але ви вже напевне звернули увагу на підручник з культурології, виданий в Астірі минулого місяця, — адже там на обкладинці корабель! — Гессі ледь стрималась, щоб не додати переможне «ха!», коли побачила спантеличений вираз на лицях обох Тавішів.
