Гессі подивилась Фрадерові вслід і задумалась, як учинила б вона на місці Генріки. Якби, скажімо, блакитноокий не міг піти з нею на бал… Утім, він і не може. А якщо може — то не піде. Він узагалі не з’являвся вже давно, і Гессі гадала, що вони більше не зустрінуться. Проте книга про Аїдена досі була на своєму місці. І надпис «Дорогій Гестії». А вони видавались їй своєрідним містком, котрий з’єднував її з таємничим блакитнооким, а отже, він десь є. І це наповнює її життя крапелькою магії. А крапелька магії потрібна всім. Адже вона змінює світ довкола.
АЇДен ~ Академія
— Наша сила змінює світ довкола нас? — перепитав я, визираючи з-за величезної книги, з котрої пробував штудіювати правила.
— Авжеж, — кивнув Полі. — Утім, я особисто вважаю, що наявність будь-якої надприродної сили — це не основне. Задумайся: ми завжди змінюємо світ довкола. Кожним словом. Кожним учинком, кожним…
— Узагальнюєш. — Я обірвав його речення, бо вже запримітив цю схильність до тривалих філософських роздумів. — Я про цілком собі реальні речі. Про які на останній лекції говорили.
— Я спрощую. Загалом, лише хотів сказати, що для того, щоб змінювати світ на краще, якісь надзвичайні вміння не обов’язкові. Кожен із нас сам-один, і коли ми робимо щось, аби принести іншим щастя, то відчуваємо цим свою причетність до чужих життів… і це робить щасливішими нас. Якось так. — Полі нервово всміхнувся. — Я мало знаю про щастя, направду. Давай ліпше розпитай мене про мистецтво. Якраз маю натхнення на красиву баладу.
— У-у, альтруїст. — Мене розвеселили його роздуми про щастя.
Полі реготнув:
— А ти ще не помітив, що я — сама доброта? Он скільки часу тобі все пояснював-показував тут.
— Це тому, що тобі потрібно, щоб я підтримував під час вступу в Тріаду тебе, а не Розе.
— Так. Але ще ти доволі приємний співрозмовник.
Я хмикнув і повернувся до читання. Нещодавно дізнався, що тут є така річ, як кандидати в Тріаду — група найсильніших студентів, котрим і всілякі привілеї, і ще якісь радості. Та щоб утрапити в цю Тріаду, треба скласти іспит перед викладачами й зібрати цілу «групу підтримки», котра виступить за тебе. Полі та Розе обоє претендували на це. А що мене вважали тут дуже сильним і важливим, бо якийсь древній Аїд таким і був, то кожен із потенційних кандидатів намагався переманити мене на свій бік. Я поки не давав точної відповіді жодному. Подейкували, що кандидати в Тріаду мають ширші повноваження, які цікавили й мене самого. Наприклад, можливість вийти за Браму. Або піти ще далі.
Додому. От що я хотів. Навіть якщо про мене забули. Навіть якщо мене там, скажімо, не зможуть бачити. Адже я їх любив і — на відміну від Полі та інших студентів — не забув анічогісінько зі свого життя. Кажуть, це якась помилка. Та тільки, зі свого боку, і я міг би сказати, що все тут — помилка.
