Він кивнув, підхопив її тонку долоню й повів панну Доанну до танцю. Наречена Аїдена здавалась трішки вищою за нього.
— Яка ж вона погано вихована, — похитала головою матінка. — Я не знаю, як би мала терпіти її в себе вдома, якби… Ще й так безсоромно каже, що… що любить його!
— Дивна, та й годі. — Пані Катаніка намагалась пригасити її роздратування.
— Але ж вона справді любить його, — відповіла Гессі, дивлячись просто на матінку. — Чи ж погано казати про таке?
— Твій брат помер. — Страдницький вираз обличчя матері був маскою, дівчина це знала, тому не відчула ніякого зворушення.
— То й любити його вже не можна?
— Не личить так казати, Гестіє Амаліє. Іди танцювати. Ти ж на балу, врешті-решт. Недарма ж ми тобі справляли цю сукенку. — Матінка відмахнулась від неї. — Тільки, будь ласкава, не марнуй увесь свій час на новоявленого родича Доанни чи тих Оллішів. Сьогодні тобі треба показати себе з найкращого боку.
«Це не важливо», — повторила Гессі подумки.
Це справді не було важливо. Гессі знала, що люди самі себе заганяють у пастку, коли занадто переймаються словами всіх довкола і не слухають самих себе.
Вона підійшла ближче до центру зали. Там коло дівчат очікувало запрошення на танець.
Панна Доанна з Дарріном повільно кружляли на іншому боці, віддалік від інших. Гессі бачила, що вони говорять про щось доволі стримано. Брата Доанни ніде не було — мабуть, він утомився й пішов надвір, на свіже повітря. Або ж вирішив спробувати щось із напоїв. Або ж узагалі подався додому, відпочивати — мабуть же, мандрівка з Ітеллі була втомливою.
Гессі відчувала, що в горлі в неї зовсім пересохло, але якщо вона зараз відійде, то не встигне до наступного танцю і її знову не запросять.
«Може, тебе взагалі більше не запросять», — озвався внутрішній голос, проте тут попереду виросла фігура Фрадера Тавіша.
— Панно Фаулі-Прейшер. — Він уклонився з рівною спиною. — Для мене буде честю, якщо ви станете моєю парою до танцю.
— О, я згодна! — Гессі розчервонілась від задоволення і подала йому руку.
Старший із братів Тавішів рухався дуже чітко, дуже правильно й запально. Дівчина іноді не встигала, бо він ступав широченними кроками.
— Вдячний, що поговорили з Генрікою Агустанією про бал, — сказав Фрадер, дивлячись повз свою партнерку.
— О, вона рада була почути вашу пропозицію, — відповіла Гессі.
Насправді все було трішки не так, але врешті Генріка справді тішилася, що піде на бал не сама.
— Звичайно, — кивнув Фрадер, роблячи бездоганний поворот ліворуч. — Думаю, вона теж хотіла б виправити непорозуміння, котре виникло під час гостини у вас.
— Я не знаю, чого б хотіла чи не хотіла моя сестра, пане Тавіш. — Гессі трохи роздратувалась, бо знову не встигла за ним й мало не зіпсувала фігуру. — Але ви маєте можливість виправити мої враження про те непорозуміння, якщо зараз будете більше пильнувати за танцем.
— Я пильную за танцем! — заперечив він із запалом і розгубленістю.
— Танець — це наче розмова двох, — відповіла Гессі, згадуючи слова, котрі колись казав їй Аїден, коли пробував пояснити ті перші, найлегші кроки, які давались їй дуже повільно й важко. — Навіть якщо ви говорите багато й цікаво, та при цьому не слухаєте партнера, то це вже не розмова.
— Я перепрошую. — Фрадер Тавіш раптом спинився. Сусідня пара зиркнула на них зацікавлено.
Юнак подивився на неї. Глибоко вдихнув, тоді ступив крок уперед і знову поклав руку на талію Гессі, а другою підхопив її долоню.
— Спробуємо ще раз?
— Так, будь ласка.
Тепер вийшло ліпше.
Після Фрадера Гессі раптово запросив його молодший брат. Він не говорив нічого і весь розчервонівся, а його долоні спітніли, та все одно було весело. Потім дівчина вирішила відпочити і знайти Дарріна, проте її зупинив на півдорозі сам Вілен Дей Маар, а втрачати таку можливість не можна було. А потім у груповому танці, де всі змінювали партнерів, вона знову перестріла Поля. Його волосся розтріпалося, стрічка з медальйоном у формі медової намистинки теліпалася під коміром, а очі світилися радісно й весело.
— Панно Гестіє! — Він потішився їй, як давній знайомій.
— Пане Полю! — Вона теж відчула радість, коли ступила два кроки в його бік, підстрибнула, а він підхопив її за талію і переніс у стрибку трохи праворуч.
— Ви така весела, — підмітив брат Доанни, коли вона кружляла під його рукою. — Здається… — Гессі розсміялась і вирішила зізнатись: — Здається, я знала вас дуже давно!
— Звичайно. Адже, якщо вірити книгам науковців, усі ми були зоряним пилом.
Його блакитні очі сміялись, але голос звучав дуже серйозно. Гессі ж щось «прошило» зсередини, і вона перестала чути музику. Перестала відчувати тепло чи холод. Натомість перед очима пролетіло видиво глибокого, чорно-фіалкового неба, в котрому невпинним вихором крутилися сотні й тисячі галактик. Вона бачила такі малюнки в книжках, проте це видиво не скидалося на книжкову ілюстрацію — радше на всеохопне, величезне полотно, навіть більше за небо в горах. Дівчина затамувала дух.
