Останні слова пролунали зовсім різко, проте Полі тільки смикнув плечима. Іноді мене тягло заперечувати йому і знаходити докази, протилежні до всього, що він каже. Наче мені подобалося бути проти. Наче він був світлом, а я — темрявою, які ніколи не примиряться між собою. Це химерне відчуття змушувало мене часто сперечатися з ним — куди частіше, ніж зі Сварогом, Рамою чи Ганг. Але вивільнення назовні думок та емоцій дозволяло проростити в собі щось на кшталт довіри до нового знайомого. Я бачив його з різних боків, отож знав ліпше, ніж тих, із ким лиш епізодично перекидався кількома словами на заняттях. А заняття я все ж перестав пропускати.
— Якщо твій намір стати кандидатом у Тріаду направду серйозний, то тобі б не завадило ліпше вчитись. — Полі демонстративно показав мені книжку, котру тримав у кишені піджака.
— Я був на лекції вранці. Хоча це нічого й не важить.
— То чого морочиш мені голову? — Друг подивився на мене очікувально й виклично. — Я від тебе тільки й чую: я помер, нічого не має значення. Але підтримати мене як кандидата в Тріаду — то ні, Полі, ні, я теж натомість подамся туди.
Я стиснув табакерку в кишені.
— Мені потрібно зв’язатися з домом. Я покинув там усе… незавершеним. І якщо для цього треба вгризатись у ці підручники та подаватись у вашу Тріаду — то я це зроблю. Маєш що додати — скажи зараз.
— Так і думав! Проте, якщо тебе теж приймуть до кандидатів, я порадію за тебе щиро. Як за друга.
— А що такого у твоєму минулому, Аїде? — Розе підійшла до нас, як завжди, нечутною тінню. Вона опустилась навпочіпки біля лавки, на котрій ми сиділи, підперла голову руками й подивилась на мене знизу вгору.
— Ще одна-а, — простогнав Полі.
Розе на нього навіть не зиркнула. Натомість її погляд буравив мене.
— Якщо тебе щось надто тримає, я можу стерти це. У всіх нас є особливі сили, Аїде. І я прекрасно знаю, що в житті все циклічно: якщо ти позбавляєшся чогось із минулого, то на його місце приходить ліпше. Допомогти тобі? Я — тобі, ти — мені.
— Пізно, Розе, — кинув у відповідь. — Я теж подаюсь до Тріади.
— Он як. А чого це ти так вирішив?
— Прозерпіно, неввічливо втручатись у чужу розмову, — відповів Полі замість мене.
— Дельфі, неввічливо втручатись у чуже життя, передбачене Словами, — відповіла вона його ж тоном і поклала руку на моє коліно. — То чого ти хочеш позбутись, Аїде, якщо вже замахнувся аж на Тріаду? Де тобі, безперечно, знайдеться достойне місце, і мені поруч із тобою теж.
