— Розе, ти помиляєшся щодо моїх бажань. — Я м’яко зняв її долоню, бо мені не подобався такий фамільярний і недвозначний жест. Пригадав, що мені колись давно розповідав Полі: Прозерпіна була в Словах дружиною Аїда. Точніше, не Аїда, а Плутона, а Плутон був наче іншим Аїдом, який… Слова часом надто плутані. Саме тому студентам доступ до них закритий. Але всі, хто прагне цього, все одно якимись десятими дорогами знаходять можливість відкрити те, чого хочеться.

Розе, проте, подивилась на мене так, як жінки, коли бачать перед собою дурне дитя, котре не розуміє чогось простого й доступного.

Невдовзі по тому мене повідомили, що я пройшов випробування на кандидата до Тріади.

А наступного вечора я отримав записку.

«Зайди до пабу на вулиці Кленів. Зранку. Ранок мій триває до 12 дня. Брама тебе пропустить. І.»

І все.

Я перечитав двічі. Тричі. Задля інтересу спитав у Сварога, котрий жив у сусідній кімнаті, чи не отримував він якоїсь пошти. Не отримував.

Я склав записку втроє і сховав до кишені. Це місце щодня підкидало мені якісь несподіванки, і тут — о боги, боги! — і тут воно перевершило всі мої сподівання: я зможу вийти. Та що ви кажете!

Я. Вийти. Звідси. Зможу.

Ох-х-х…

Забігаючи наперед, скажу, що, звичайно, я пішов на зустріч. Адже вийти за ту кляту Браму й побачити, що там — якщо там щось є, — це була дуже рідкісна можливість для студента Академії. Тим більше, судячи зі слів автора записки, там, за Брамою, справді мало щось бути — принаймні паб на вулиці Кленів.

* * *

Коли наступного ранку Гессі підійшла до вікна, їй здавалося, що ноги в неї — з найм’якішого суфле, котре зараз розтечеться по килиму. Проте підвіконня стало міцною опорою. Вона приклала чоло до шибки. Цього разу квітів не було. Але шибка приємно холодила. І на цьому спасибі.

Дівчина постояла так кілька секунд, а тоді глибоко вдихнула й хитнулась у бік столу. Камера стояла там само, де вона залишила її минулого разу. Червона лампочка згасла. Як добре!

Гессі поклала руки на кришку камери, ніби вірила, що дістане від неї трохи сил.

— Я чесно обіцяю їсти більше овочів, — шепнула вона сама до себе, бо вірила, що це може бути однією з причин її раптової слабкості. Принаймні пані Моррінда завжди казала, що недостатня кількість овочів у житті юних дівчаток робить їх худенькими, блідими й мало не прозорими. Пані Моррінда виросла на півночі, де колись давно був страшний голод. Тому тепер вона сердито відмахувалась від усіх фраз про моду на худорлявих, бліденьких і мало не прозорих дівчат, бо сама вважала, що їм найперше треба добре харчуватися й народжувати здорових дітей. А мода — річ, котра минає.

Проте насправді Гессі була більш ніж певна, що в її слабкості винна камера. Адже власник сказав: якщо забагато її використовувати, то й вона забиратиме багато. А Гессі фотографувала і тітку Фресію, і приїжджих пана Мартіана та Амрі з Ітеллі, і Генріку з Морґіном, і, трішки раніше, пані Олай. Не дивно, що це все потребувало багато сил!

Дівчина схилила голову й подивилась на себе у велике дзеркало. Утома загострила риси, зовсім як у…

Гессі притиснула руки до грудей. Із дзеркала, з-під лавини темного волосся, котре завивалось на кінчиках, на неї дивився зовсім юний милий Аїден. Тільки очі в неї були інакші, темніші, ніж у нього, великі й наївні, без лукавого вогню — той весь дістався Генріці. А проте в ранкових сутінках світ довкола здавався ще сірим. І очі — байдуже, темні чи смарагдові. Однаково — Аїденові.

Перейти на страницу:

Похожие книги