<p><strong>Педорине горе</strong></p>…Чтобы войти в семью передовых европейских стран, Украина должна отказаться от устаревших терминов «отец» и «мать», заменив их на «родитель № 1» и «родитель № 2». Кроме того, однополые супруги должны получить возможность усыновлять и удочерять украинских детей.
З демократичної преси
Звали дівчинку Педора,Та не в тому її горе —Матір кликала вона.Раптом з темного вікна,Наче привид чи кошмар,Дядько Єврокомісар,А із ним ще два дядьки.— Кіндер! Ось твої батьки!Плаче дівчинка Педора,Кличе маму, та на гореЇй гукають «Вас іст дас?»«Перший батько» — педераст,«Другий батько» — підарас…<p><strong>З циклу "Кошмари"</strong></p>Мені приснився дивний сон:Що я — дитинка, граюся в садку,І раптом виникає Фаріон…<p><strong>Блакитний кошмар</strong></p>Мені аж страшно уявляти,Що стане в рідному краю,Коли «блакитні» ті хлоп’ятаНавчать неправильно кохатисьВкраїну милую мою.Як бригадир Петро, рум’яний,Зробивши «хімію» як бля,Піде в колготочки убраний,В гаю чекати Василя.А той Василь листа напише:«Петрусю, кицю, так би з’ївТвої порепанії ніжки…»А жінки, жінки, горе їм!Живуть затурканії, тихо,Ніхто їх вже не пригорне,А головне, а головне —Дітей не буде з того лиха,І обезлюдніє наш край.Не дай нам, Господи, не дай…<p><strong>Блакитний кошмар-2</strong></p>Я став боятись слова «друг».Бо стільки підорів навкруг…<p><strong>Щоденник відомого</strong></p>Вранці у Путіна ВовиУ страшних муках померла корова.Вдень у Діми МедведєваСталась глибока лічна трагедія.Під вечір біля Спаської вежі КремляРозверзлась земля,І звідти вилізла гігантська тля.День пройшов ОК.Заснув щасливий. Тягнибок.<p><strong>Братам-публіцистам</strong></p>Я написав глибокую статтю,Що ми обрали неправильну путю.І показав у тій статтіНароду гарнії путі.Та ворог каже мені: "Тю!В труні я бачив ту статтю!"І, маючи негарне на меті,Став кликати народ на хибнії путі.До столу кинувсь я миттю,І написав іще статтю.Іще стаття! Іще стаття!Так все життя! Так все життя!Як Робін Гуд! Як Прометей!І ворог слабнув від моїх статей.І якось у одній статтіВін захлинувсь, як у смітті.У боротьбі за світле майбуттяНайперша зброя — це стаття.<p><strong>Дума про ГеМеО</strong></p>Яке, пробачте люди, чмоПридумало оте ГЕМО?От вчора: я і кумП’ємо, І щось таке собі їмо,І раптом те, що ми їмо,Заворушилось і самоДо рота лізе…— Хто ти?!— ГМО. —І в очі дивиться!Не моСказати, що відчув я!А тільки глянув у трюмо —Бліді із кумом сидимоІ щось белькочемо ледь чутно:— МамО, кумО, не поняв я того юмО…Тих треба гнати від керма,Хто продає народу ГМА!<p><strong>Краєвид</strong></p> 
