Досить радикальні заклики озвучували й керівники деяких донецьких підприємств. Наприклад, директор шахтоуправління «Донбас» Юрій Баранов на нараді представників вугільної галузі закликав створювати революційні штаби та збройні сили для відстоювання ідеї регіональної самостійності. Однак момент було втрачено. Після закінчення шахтарського страйку погрози, що лунали з Донецька, вже не виглядали настільки небезпечними. Крім того, наближалися вибори, і у «донецьких» з’явилися інші турботи.
Проте 27 березня 1994 р. донецьким та луганським елітам усе ж вдалося провести перший сепаратистський референдум, який отримав назву «дорадче опитування громадської думки» і у підсумку ні на що не вплинув. У місцевих газетах про нього написали лише короткі повідомлення. Жителів Донеччини опитували, чи згодні вони на федеративну перебудову України, надання російській мові статусу державної та тіснішу інтеграцію України до СНД. За всіма питаннями більшість людей, що брали участь у голосуванні, висловилися позитивно.
«У голосуванні з питання «Чи згодні ви з тим, щоб Конституція України закріпила федеративно–земельний устрій України?» брали участь 2 795 221 осіб. «Так» відповіли
2 227 538, «Ні» — 419 794. Недійсних бюлетенів — 147 889.
На питання «Чи згодні ви з тим, щоб Конституція України закріпила функціонування російської мови в якості державної мови України поряд із державною українською мовою?» з 2 788 802 тих, хто голосував, «Так» сказали 2 430 821 і «Ні» — 238 017. Недійсних бюлетенів — 119 964.
У голосуванні з питання «Чи згодні ви з тим, щоб на території Донецької області мовою роботи, діловодства і документації, а також освіти і науки була російська мова поряд з українською?» з 2 793 806 громадян «Так» відповіли 2 455 949 і «Ні» — 191791. Недійсних бюлетенів — 116 068.
На питання «Ви за підписання Статуту СНД, повноправну участь України в економічному союзі, у Міжпарламентській асамблеї держав СНД?» із 2 797 424 тих, хто голосував, «Так» сказали 2 481 981 особа, «Ні» — 190 907. Недійсних бюлетенів — 124 536», — розповідала про підсумки опитування 1 квітня 1994 року газета «Вечерний Донецк».
Аналогічне опитування проводилося і на Луганщині. Там, за офіційними даними, участь у ньому взяли 1558 173 особи із 2 085 764 громадян, внесених до списків для голосування, що склало 74,7%. На відміну від Донеччини, на Луганщині було відсутнє питання щодо федеративного устрою країни. Проте на кожне з трьох інших питань позитивно відповіли близько 90% громадян із тих, що взяли участь в опитуванні. Наскільки чесними були результати тих опитувань? Чи відображали вони справжню картину, чи були намальовані «зі стелі»? Сьогодні дати відповідь на це питання вже важко. У будь–якому разі жодних наслідків референдуми не мали. Щоправда, через сім місяців, 27 жовтня 1994 року Луганська обласна рада все ж ухвалила рішення про регіональну двомовність. Але це зовсім не завадило місцевим політикам і далі спекулювати на мовному питанні.
Владою в Луганському регіоні на початку 90‑х володіла неформальна бізнес–група комсомольців та представників радянської бюрократії. Але, як і в усій країні, одночасно зароджувався також клас нових бізнесменів — без комуністичного минулого, зате з напівкримінальною репутацією.
У 1990 році першим секретарем міськкому Компартії в Луганську (фактично — мером міста) став Віктор Тихонов — один із засновників луганського комсомольського політичного клану, людина, що зіграла важливу роль в історії регіону. Тихонову на той момент було близько сорока, і за плечима він мав досвід роботи у партійному комітеті (парткомі) на найбільшому підприємстві Луганська — заводі «Луганськтепловоз». У тому ж році Тихонов обрався до Верхової Ради УРСР, де подружився з Леонідом Кучмою. Саме ця специфічна дружба стала фундаментом на перший погляд незрозумілої стійкості «луганських комсомольців» аж до початку конфлікту на Донбасі.
