«Я не знаю, як було в Донецьку, а в Луганську не затівалось, як мені здавалося, нічого. Потім я зрозумів, що колишній голова обласної адміністрації Єфремов із певною групою людей намагалися показати, що ми теж щось можемо», — розповідав він в інтерв’ю російському виданню «Политнавигатор».
Причому сам Тихонов також мав великий вплив на локальну політичну тусовку, зокрема, на голову облради Валерія Голенка, але як мінімум нічого не вдіяв, аби повернути до тями депутатів, а як максимум — морально підтримував проросійський вектор.
12 травня на площі біля будівлі обладміністрації Валерій Болотов та Олег Царьов проголосили «за підсумками референдуму» незалежність «ЛНР». Царьов одразу запропонував «Луганській народній республіці» об’єднатися з «Донецькою народною республікою», підписавши відповідний договір, а також заявив, що головні завдання «молодої республіки» — зупинити війну і сформувати власний уряд. Його слова відверто суперечили діям. Антиконституційні заклики до розвалу країни явно не сприяли припиненню військових дій, а навпаки — тільки провокували їх. Утім, дуже скоро Царьов втратив на Донбасі будь–який авторитет і контроль над ситуацією, і став у «республіках» персоною нон–грата.
Луганська облрада, незважаючи на повну втрату легітимності та перехід влади до рук бойовиків, випустила звернення, в якому далі гнула свою лінію, закликала до федералізації і наполягала на тому, що в усьому винен український уряд.
«11 травня в Луганській області відбувся народний референдум, у ході якого жителі регіону переконливо висловили свою волю і продемонстрували: вони не хочуть жити в такій Україні, якою вона стала сьогодні. Абсолютна більшість людей голосувала за право самим визначати, як жити. Це право їм може дати перехід України до федеративного державного устрою. І тому ми вимагаємо від чинної центральної влади почути волевиявлення народу і негайно, в надзвичайному порядку, внести зміни до Конституції, які забезпечать процес федералізації. У ситуації, що склалася, це — єдиний варіант і останній шанс зберегти Україну. Інакше відповідальність за розвал держави повністю ляже саме на центральну владу. Ще одне принципове рішення, яке має бути ухвалене без зволікань, — законодавче закріплення державного статусу російської мови. Вкрай важливо в нинішній ситуації забезпечити безпеку людей, які опинилася під загрозою через те, що влада розв’язала братовбивчу війну, направивши проти незгодних армійські частини і давши зброю в руки радикалам.
Ми наполягаємо: антитерористична операція, яка, по суті, є силовим придушенням протестів, має бути негайно припинена. При цьому жителям східних регіонів — учасникам акцій протесту проти чинної центральної влади має бути на законодавчому рівні гарантована амністія», — говорилося в документі.
21 травня 2014 року Олександр Єфремов, а також його протеже — народний депутат Сергій Горохов, виступили на круглому столі у російській Держдумі, де відкрито зайняли бік незаконних збройних формувань. При цьому Єфремов, виступаючи, зовсім ігнорував факт російської військової присутності в Україні.
