«Яка я була дурепа,— міркувала місіс Б’ют, і цілком слушно,— що натякнула про свій приїзд у тому дурному листі, якого послала міс Кроулі разом з цесарками! Треба було без попередження приїхати до бідолашної Матильди, що втратила на старість глузд, і вирвати її з рук пришелепуватої Брігс та гарпії femme de chambre. Ох, Б’юте, Б’юте, і надало ж тобі зламати ключицю!»-Отож-бо, надало! Ми бачили, що місіс Б’ют, маючи в руках добрі карти, справді зіграла ними аж надто гарно. Вона заволоділа в домі міс Кроулі геть усім, але й геть, усе втратила, коли її рабам випала нагода збунтуватися. Проте сама місіс Б’ют, її чоловік та діти вважали, що вона стала жертвою страхітливого егоїзму і зради; що за її самовіддану турботу про міс Кроулі відплачено жорстокою невдячністю. Те, що Родонові підвищено звання й що його похвалено в «Газеті», теж стривожило цю добру християнку. Чи, бува, не подобрішає до нього тітка, коли він став полковником і кавалером ордена Лазні? І чи не доскочить знов у неї ласки та ненависна Ребека? Пасторова дружина навіть написала проповідь для свого чоловіка про марноту воєнної слави й процвітання зла, яку шановний пастор прочитав схвильованим голосом, ні слова в ній не зрозумівши. Одним із його слухачів був містер Пітт Кроулі, що прийшов зі своїми сестрами по батькові до церкви, куди тепер старого баронета не можна було заманити жодним способом.
Після від’їзду Бекі Шарп цей старий гріховода цілком віддався своїм поганим звичкам, чим обурював усе графство й наганяв мовчазний жах на свого сина.
Стрічки міс Горокс стали ще розкішніші, ніж були досі. Пристойні родини уникали замку і його господаря. Сер Пітт заходив випити чарку до своїх орендарів і дудлив ром із фермерами на ярмарку в Грязьбері та в сусідніх містечках. Він їздив у Саутгемптон четвериком у родинній кареті і кожного тижня жителі графства чекали, що в міській газеті з’явиться оголошення про баронетів шлюб з тією особою. Така можливість безмежно лякала його сина. Містерові Кроулі справді-таки випало нести тяжкий хрест. Його красномовство на місіонерських зборах та на всіх інших релігійних сходинах у сусідстві, де він звичайно головував і говорив цілими годинами, було тепер паралізоване, бо, починаючи промову, він читав у очах слухачів: «Це сип старого розпусника сера Пітта, який тепер десь пиячить у шинку». А одного разу, коли він говорив про загрузлого в мороці неуцтва короля Тімбукту та його численних, таких самих темних, жінок, якийсь клятий недовірок запитав з юрми: «А скільки жінок у Королевиному Кроулі, шановний святеннику?» — приголомшивши слухачів і зіпсувавши містерові Пітту промову. Баронетові дочки зовсім здичавіли б (бо сер Пітт заприсягнувся, що жодна гувернантка більше не переступить його порога), якби містер Пітт погрозами не змусив старого джентльмена послати їх до школи.
Та хоч які розбіжності існували між усіма цими родичами, небожі й небоги міс Кроулі, як ми вже казали, одностайно любили свою тітку й намагалися показати їй свою відданість. Місіс Б’ют послала старій леді цесарок, чудової кучерявої капусти, гарненький гаманець та подушечку для шпильок роботи своїх любих донечок, які просили тітку зберегти для них хоч невеличке місце в своїй пам’яті, а містер Пітт послав їй персиків, винограду і оленини з маєтку. Ці ознаки любові звичайно міс Кроулі доставляла в Брайтон саутгемптонська карета; часом вона привозила туди й самого містера Кроулі, бо через суперечки з батьком він тепер часто не бував удома, а крім того, в Брайтон його вабила ще й Джейн, про заручини якої з містером Кроулі ми вже згадували в своїй повісті. Ця леді та її сестра жили в Брайтоні з матір’ю, графинею Саутдаун, вольовою жінкою, яку шанували поважні люди.
Треба сказати кілька слів про міледі та її шляхетну родину, яка перебувала і перебуватиме надалі в тісних зв’язках з домом Кроулі. Про голову родини , Клемента Вільяма, четвертого графа Саутдауна, мало що можна розповісти, хіба те, що мілорд увійшов уже в парламент (як лорд Вулзі) за протекцією містера Вілберфорса і якийсь час виправдував рекомендацію свого політичного опікуна. Всі вважали його за тямущого хлопця. Та немає слів, щоб передати почуття його чудової матусі, коли вона зразу після смерті свого шляхетного чоловіка дізналася, що її син став членом кількох світських клубів і багато програв у Вотьєра та в «Кокосовій пальмі», що він позичав гроші під майбутній спадок і вже обтяжив великими боргами родинний маєток, що він їздить четвериком і вчащає на кінні перегони, що він мав ложу в опері, куди запрошує дуже сумнівне чоловіче товариство. Тепер, коли його ім’я згадували в товаристві вдови-графині, вона лише тяжко зітхала.
