І мені не треба нагадувати вам, дорога леді Саутдаун,— вів далі містер Кроулі тихим голосом, не зважаючи на слова леді Емілі,—як фатально можуть зменшитись наші надії на майно моєї тітки, якщо ми не будемо досить обережні й гнучкі.
Згадайте про її сімдесят тисяч фунтів, подумайте про те, що вона вже літня, дуже нервова і має слабке здоров’я. Я знаю, що вона знищила духівницю, складену на користь мого брата — полковника Кроулі. Тому тільки ласкою, а не залякуванням можна навернути ту поранену душу на праведну стежку. Думаю, ви погодитесь зі мною, що... що...
Певне, певне,— мовила леді Саутдаун.— Джейн, серденько; не треба слати записки велебному Айронсові. Якщо міс Кроулі ще така хвора, що розмова на поважні теми може її стомити, почекаємо, поки вона одужає. А завтра я сама навідаюся до неї.
І я хотів би ще додати, дорога леді,— лагідним голосом мовив містер Пітт,— що, може, не варто було б вам брати з собою нашу незрівнянну Емілі. Надто вона запальна. Краще хай з вами піде наша мила Джейн.
Цілком слушно, Емілі може все зіпсувати,— мовила леді Саутдаун, і цього разу погодившись відступити від своєї звичайної практики.
Ми вже згадували, в чому та практика полягала: перше ніж самій накидатися на того, кого леді Саутдаун хотіла подолати, вона обстрілювала його різними трактатами (так само як у французів наступові передує запекла канонада). Отже, леді Саутдаун, задля здоров’я міс Кроулі, чи задля спасіння її душі, чи, може, задля її грошей, погодилася чекати.
Другого дня велика родинна карета Саутдаунів з графською короною і ромбом на дверцятах (з зображенням саутдаунівського герба — трьох срібних ягнят на зеленому полі, поділеному чорною перев’яззю, і трьох червоних табакерок, що були емблемами дому Бінкі) урочисто під’їхала до дверей міс Кроулі, і високий, поважний служник передав Боулсові візитні картки її милості — для міс Кроулі, а також для міс Брігс. Того самого вечора леді Емілі, пішовши на компроміс, послала цій останній для її особистого вжитку пакунок з примірниками «Пралі» та ще деяких корисних книжечок лагідної дії, а крім того, кілька суворіших, як от «Сковорода й вогонь» та «Ліврея гріха», для челяді.
Розділ XXXIV-ЛЮЛЬКА ДЖЕВМСА КРОУЛІ ОПИНИЛАСЯ ЗА ВІКНОМ
Люб’язність містера Пітта й прихильне ставлення леді Джейн дуже підлестили міс Брігс, і коли Саутдауні послали міс Кроулі свої візитні картки, вона знайшла нагоду похвалити дівчину. Немало втішила бідну, самітну компаньйонку й візитна картка, яку графиня залишила особисто для неї.
Цікаво, що думала леді Саутдаун, коли залишала картку для тебе, Брігс? — запитала стара республіканка, і компаньйонка покірно відповіла їй, що «вона не бачить нічого поганого в тому, що шляхетна леді виявила свою увагу вбогій дворянці».
Вона сховала картку в свою робочу скриньку до найдорожчих своїх скарбів. А потім розповіла міс Кроулі, як вона вчора зустріла її небожа, що гуляв зі своєю кузиною, з якою був так давно заручений, яка вона мила й гарна дівчина і як скромно, навіть, можна сказати, просто була вбрана; і міс Брігс описала й оцінила з чисто жіночою докладністю весь одяг леді Джейн, від капелюшка до | черевиків.
Міс Кроулі дала змогу компаньйонці вибалакатись, майже не перебиваючи її. Одужавши, вона почала нудитися за товариством. А містер Крімер, її лікар, навіть чути не хотів про те, щоб вона повернулася до свого колишнього, бурхливого способу життя в Лондоні. Стара панна рада була б знайти якесь товариство в Брайтоні, тому , у відповідь другого ж таки дня не тільки послала графині Саутдаун листа з подякою за увагу, а й люб’язно запросила до себе Пітта Кроулі. Той прийшов разом з леді Саутдаун та її дочкою. Графиня жодним словом не згадувала про стан душі міс Кроулі, а з великим тактом говорила про погоду, про війну і поразку того жахливого Бонапарта, особливо ж про лікарів-дурисвітів, і дуже хвалила Поджерса, якому вона тоді протегувала.
Під час цієї зустрічі Пітт Кроулі зробив спритний хід— такий хід, який показав, що коли б він замолоду, з самого початку, не занедбав своєї дипломатичної кар’єри, то міг би на цій ниві далеко піти. Коли вдова-графиня почала паплюжити корсиканського вискочня, як тоді всі його паплюжили, доводячи, що він мерзотник, який заплямував себе всілякими злочинами, що він боягуз і тиран, негідний того, щоб йому дарували життя, що він з самого початку був приречений на загибель і т.д., Пітт Кроулі виступив на захист цього обранця долі. Він описав першого консула, яким бачив його в Парижі під час Ам’єнського миру, коли він, Пітт Кроулі, мав щастя познайомитися з великим державним діячем, шановним містером Фоксом, яким, хоч би як вони з ним розходилися в поглядах, не можна було не захоплюватись і який завжди був високої думки про імператора Наполеона. Далі він обурено затаврував зрадливу поведінку союзників щодо позбавленого трону монарха, який довірливо, здався па їхню ласку. Вони засудили його на жорстоке й ганебне заслання, а тим часом Франція опинилася під владою нових тиранів — зграї фанатичних католиків.
