Та й інші офіцери — переважно молоді, бо Ребеку оточувала молодь,— ішли з її вечорів з похмурими обличчями, залишивши ту чи іншу суму за її фатальними картярськими столами. її дім почав набувати недоброї слави, досвідчені гравці попереджали новачків про небезпеку. Полковник О’Дауд з *** полку, що перебував тоді в складі окупаційних військ у Парижі, попередив таким чином хорунжого Спуні. Цей піхотний полковник та його дружина затіяли бурхливу, голосну сварку під час обіду в «Café de Paris» з подружжям Кроулі, які теж там обідали. В тій сварці взяли участь обидві дами. Місіс О’Дауд ляснула пальцями перед самим носом місіс Кроулі і назвала її чоловіка , «справжнісіньким шулером». Полковник Кроулі викликав полковника О’Дауда, кавалера ордена Лазні, на поєдинок.
Головнокомандувач, дізнавшись про сварку, послав по полковника Кроулі, що вже готував пістолети, ті самі, «з яких він убив капітана Маркера», і поговорив з ним так переконливо, що поєдинок не відбувся. Якби Ребека не впала навколішки перед генералом Тафто, Кроулі відіслали б назад до Англії. Кілька тижнів після цього скандалу він грав лише з цивільними.
Проте, незважаючи на безперечну майстерність Родона і його постійні успіхи, Ребека, обміркувавши все, дійшла висновку, що їхнє становище ненадійне і що, хоч вони майже нікому не платять, їхній невеличкий капітал одного дня може зійти до нуля.
Карти, любий мій, добра підпора капіталові,— сказала вона,— але ще не самий капітал. Настане день, коли людям набридне грати, і що тоді буде з нами?-Родонові довелося визнати, що вона має слушність. Він уже помітив, що після кількох вечорів з невеличким пригощанням тощо чоловікам набридало грати з ним і, незважаючи на чари його дружини, вони не квапилися приходити знов.
Хоч як легко й приємно їм жилося в Парижі, кінець кінцем це було тільки порожне гаяння часу, весела розвага, і Ребека переконалася, що мусить забезпечити Родонові успіх на батьківщині. Треба було знайти йому місце вдома чи призначення в колоніях. Тому вона вирішила повернутися до Англії, як тільки розчистить собі туди дорогу. Найперше вона звеліла Кроулі продати патент і вийти на пенсію.
Його обов’язки ад’ютанта при генералі Тафто скінчилися ще раніше. Ребека скрізь висміювала генерала — його перуку (яку він замовив собі, приїхавши в Париж), корсет, штучні зуби, а найбільше його шанолюбні претензії на славу підкорювача жінок і безглузду впевненість, що жодна з них не встоїть перед ним. Тепер він усю свою увагу разом з букетами, обідами в ресторанах, ложею в опері та різними дрібничками переніс на місіс Брент, пишно-брову дружину комісара Брента.
Бідолашна місіс Тафто не стала від того щасливішою і так само просиджувала довгі вечори зі своїми дочками, знаючи, що її генерал, напахчений і закучерявлений, поїхав, щоб цілу виставу простояти за кріслом місіс Брент. У Бекі, звичайно, замість нього з’явився цілий десяток інших обожнювачів, і будьте певні, що своїми дотепами їй не важко було знищити суперницю. Та, як ми сказали, її втомило порожнє світське життя; ложі в театрах і ресторанні обіди їй набридли, з букетів не можна було зробити запасу на майбутнє, і вона не могла утримувати себе з дрібничок, мереживних носовичків та лайкових рукавичок. Вона відчувала марноту всіх цих утіх і прагнула вагоміших благ.
Саме тоді надійшла чутка, що миттю поширилась серед полковникових кредиторів у Парижі й дуже їх потішила. Міс Кроулі, багата тітка, від якої він чекав великого спадку, лежала на смертній постелі; полковникові треба було негайно їхати, щоб застати її живою. Місіс Кроулі з дитиною залишиться в Парижі, поки він не приїде по них. Він вирушив у Кале та, щасливо діставшись туди, поїхав не в Дувр, як можна було сподіватися, а сів у диліжанс до Дюнкерка, а звідти подався в Брюссель, що давно йому сподобався. Річ у тім, що в Лондоні він мав ще більше боргів, ніж у Парижі, отож і віддав перевагу спокійному бельгійському містові перед обома галасливими столицями.
Родонова тітка померла. Місіс Кроулі замовила глибоку жалобу для себе й для маленького Родона. Полковник був дуже зайнятий справами, пов’язаними зі спадком.
