Стрічки відкрили свій рахунок в грязьберзькому відділенні ощадної каси. Стрічки їздили до церкви, загарбавши бричку й поні, якими досі користувалася челядь у замку. На їхню примху позвільнювано багатьох служників. Садівник-шотландець, один із тих, хто ще залишився,— він пишався своїми шпалерами й теплицями і справді мав добрий прибуток із саду, орендуючи його і продаючи врожай у Саутгемптоні,— одного сонячного ранку застав Стрічки біля південної шпалери, де вони поїдали персики, і отримав ляпаса, коли спробував порятувати свою власність. Після того він; його дружина-шотландка і їхні шотландські діти — єдині порядні мешканці Королевиного Кроулі — мусили вибратися звідти з усіма своїми манатками, і доглянутий, гарний сад почав занепадати, а квітники заросли бур’яном. Троянди бідолашної леді Кроулі також зовсім здичавіли. Тільки двоє чи троє служників ще потерпали в похмурій кімнаті для челяді. Порожні стайні та інші господарські будівлі були замкнені і вже наполовину розвалилися. Сер Пітт жив самотою і вечорами пиячив з Гороксом — своїм дворецьким, чи управителем, як той почав себе називати,— та з тими безсоромними Стрічками. Давно минув той час, коли Стрічки їздили до Грязьбері підводою і величали всіх крамарів «сер».
Може, з сорому, а може, з відрази до сусідів старий цинік з Королевиного Кроулі майже перестав виходити за браму замку. Тепер він листовно сварився зі своїми повірниками й напосідався на орендарів, гаючи на ті листи цілі дні. Адвокати й судові виконавці, коли мали справу до баронета, могли зустрітися з ним тільки через посередництво Стрічок, які приймали їх під дверима до кімнати ключниці, що містилася біля чорного ходу; так у баронета додавалося щоденного клопоту і заплутувались його стосунки зі світом.
Можна собі уявити, як взірцевий, коректний джентльмен Пітт Кроулі злякався, коли до нього дійшла чутка про те, що його батько здитинює розумом. Він весь час боявся, що Стрічки стануть його другою мачухою. Після першого й останнього приїзду в Королевине Кроулі батькового імені більше не згадували в Піттовій пристойній, вишуканій сім’ї. Це була родинна таємниця, і всі з жахом обминали її. Щоправда, графиня Саутдаун, коли проїздила в кареті повз баронетову садибу, часом кидала за браму свої пай-красномовніші брошури — такі, що від них у кожного волосся б стало сторч на голові,— та й місіс Б’ют із пасторського дому щоночі дивилася у вікно, чи не здіймається червона заграва над берестами, за якими ховався замок, чи не горить садиба. Сер Дж. Уопшот і сер Г. Фадлстон, давні друзі дому, не захотіли сидіти з баронетом на одній лавці під час квартальної сесії суду, і коли в Саутгемптоні, на Гай-стріт, той розпусник простяг до них свої немиті руки, вдали, що не помічають його. Але на старого ця образа не подіяла: він сховав руки в кишені й зареготав, залазячи назад до своєї карети, запряженої четвериком. Так само він реготав з брошур леді Саутдаун, реготав зі своїх синів, з усього світу й зі Стрічок, коли вони сердились, а сердилися вони дуже часто.
Міс Горокс перебрала на себе обов’язки ключниці в Королевиному Кроулі й велично, суворо керувала всією челяддю. Слугам вона звеліла величати її «мем» або «мадам», а одна молоденька посудниця, що хотіла вислужитися, називала її тільки «міледі», і ключниця жодного разу не поправила її.
Були кращі за мене леді, а були й гірші, Естер,— казала міс Горокс у відповідь на лестощі своєї улюблениці.
Так вона порядкувала й командувала всіма, крім свого батька, хоч і до нього ставилася зверхньо, вимагаючи, щоб він виявляв більше поваги до майбутньої дружини баронета. Вона й справді з великим задоволенням репетирувала цю приємну для себе роль, на втіху баронетові, якого розважало її величання та її гримаси: він годинами реготав, спостерігаючи, як міс Горокс намагалася наслідувати манери великосвітських дам. Старий божився, що дивитись, як вона вдає з себе шляхетну пані,— краща розвага за будь-який театр. Він змушував її вбиратися в одну з придворних суконь першої леді Кроулі, присягався, що та сукня їй дуже личить (з чим міс Горокс цілком погоджувалась), і лякав, що негайно повезе її до двору в кареті, запряженій четвериком. Вона порпалася в шафах обох покійних леді й на свій смак перекроювала та перешивала на себе убори, що залишились після них. їй дуже кортіло заволодіти і їхніми коштовностями та оздобами, але старий баронет замкнув їх у своїй шафі, і міс Горокс не могла ні хитрощами, ні ласкою виманити в нього ключі. Відомо й те, що коли вона залишила Королевине Кроулі, талі через кілька днів знайшли її зшиток, з якого видно, що вона тайкома докладала великих зусиль, щоб навчитись писати, а надто підписуватись, як леді Кроулі, леді Бетсі Горокс, леді Елізабет Кроулі і т. д.
