Бідолашний Родон узяв газету й спробував згаяти за нею той час, що лишався до приходу брата. Та літери розпливалися в нього перед очима, і він не сприймав жодного прочитаного слова. Урядові повідомлення й призначення (сер Пітт як громадський діяч зобов’язаний був їх переглядати, а то б він нізащо не допустив у свій дім недільних газет), театральна критика, опис змагання на приз у сто фунтів між «Баркінгським Громилом» і «Улюбленцем Татбері», навіть хроніка Гонт-гауса з дуже схвальним, хоч і стриманим описом славетних шарад, у яких відзначилась місіс Бекі,— все це, мов у тумані, пропливало перед Родоном, поки він сидів, очікуючи на появу голови роду Кроулі.
Тільки-но годинник з чорного мармуру в кабінеті почав різко видзвонювати дев’яту, з’явився сер Пітт, свіжий, вичепурений, з гладенько виголеним воскового кольору обличчям, з дбайливо зачесаним і намащеним ріденьким волоссям, у тугому комірці, накрохмаленій краватці й сірому фланелевому халаті; велично спускаючись сходами, він ще дочищував нігті — одне слово, справжній англійський джентльмен минулих часів, взірець охайності і всіляких чеснот. Він аж здригнувся, коли побачив у себе в кабінеті бідолашного Родона в пом’ятому костюмі, розпатланого, з почервонілими очима. Він подумав, що брат не зовсім тверезий і цілу ніч десь гуляв.
Господи милосердний! — вражено сказав він.— Що тебе принесло сюди так рано, Родоне? Чому ти не вдома?-Не вдома? — гірко засміявся Родон.— Не лякайся, Пітте, я не п’яний. Зачини двері, я хочу поговорити з тобою.
Пітт зачинив двері, підійшов до столу, сів у крісло — в те, що було призначене для відвідувачів: управителя, агента чи іншої довіреної особи, з якими мав справу баронет,— і почав ще завзятіше чистити нігті.
Пітте, я пропав,— по хвилі озвався полковник.—Пропав навіки.
Я завжди казав, що до цього дійде,— роздратовано вигукнув баронет, відбиваючи такт рівненько обрізаними нігтями.— Я попереджав тебе тисячі разів. Я більше не можу нічим тобі допомогти. Всі мої гроші розраховані до останнього шилінга.
Навіть ту сотню, що Джейн відвезла тобі вчора, а обіцяв дати завтра вранці своєму адвокатові і не знаю, як викручусь. Це не означає, що я взагалі відмовляюся допомагати тобі. Але заплатити твоїм кредиторам усе я не можу так само, як не можу сплатити національний борг. Сподіватися цього від мене — божевілля, справжнє божевілля! Треба піти на компроміс. Для родини це велика прикрість, але всі так роблять. Он Джордж Кайтлі, син лорда Регленда, минулого тижня став перед судом і вийшов з нього, як вони, здається, звуть це, поновленим у правах. Лорд Регленд не заплатив би за нього й шилінга і...
Мені потрібні не гроші,— перебив його Родон.— І я прийшов поговорити з тобою не про себе. Байдуже, що буде зі мною...
То в чому ж річ? — запитав Пітт, і йому явно відлягло від серця.
Йдеться про мого сина,— хрипким голосом відповів Родон.— Я хочу, щоб ти пообіцяв мені, що будеш піклуватися про нього, як мене не стане. Твоя мила, добра дружина завжди була до нього ласкава, і вія любить її дужче за свою... тьху, чорт. Слухай ,.. Пітте ... ти знаєш, що гроші міс Кроулі мав отримати я. Мене виховували не як молодшого брата, а завжди потурали моїм примхам і лінощам.
Якби не це, я був би цілком іншою людиною. В полку я не так уже й погано виконував свої обов’язки. Ти знаєш, чому ті гроші не потрапили до мене і хто їх отримав.
Мені здається, що після тих жертв, які я приніс, і після тієї підтримки, яку ти бачив від мене, ці закиди зайві,— мовив сер Пітт.— Ти сам одружився, я тобі не вибирав пари.
Тепер уже немає ніякої пари,— мовив Родон.— Немає!-Ці слова вихопилися в нього з таким стогоном, що брат здригнувся.
Боже мій! Вона померла? — вигукнув сер Пітт із щирою тривогою і співчуттям.
Хотів би я сам померти,— відповів Родон.— Якби не малий Родон, я о сьогодні вранці перерізав собі горло... і тому негідникові також.
Сер Пітт миттю вгадав правду і збагнув, хто був тією особою, яку Родон хотів позбавити життя. Полковник коротко й недоладно розповів старшому братові, що сталося.
Вони з тим мерзотником склали цілий план,— сказав він.— На мене наслали судових виконавців, спіймали мене, коли я виходив з його будинку, а як я написав їй про гроші, вона відповіла, що лежить хвора в ліжку й викупить мене завтра. А повернувшись додому, я застав її в діамантах наодинці з тим падлюкою.
Потім він у кількох словах описав свою сутичку з лордом Стайном. Такі справи, як ця, кінчаються звичайно тільки дуеллю, заявив він, і після розмови з братом він піде зробити відповідні приготування.
І тому, що я не знаю, чи зостанусь живий,— мовив він глухим голосом,— а в хлопця немає матері, мені доведеться залишити його на тебе й на Джейн, Пітте... Я аж тоді заспокоюся, коли ти пообіцяєш бути йому за батька.
Старший брат був дуже схвильований і потиснув Родонові руку з такою теплотою, яку від нього рідко хто бачив. Родон провів рукою по своїх кущуватих бровах і сказав:-Дякую тобі, брате. Я знаю, що твоєму слову можна вірити.
