Зате їй було байдуже, що їсть її рідна кров,— озвалася куховарка.— Якби не я, він помер би з голоду.
Тепер він на дармовому хлібі,— сказав Троттер і п’яно зареготав.
А чесний Реглс і далі жалібним голосом виповідав свою кривду. Все, що він казав, була правда. Бекі та її чоловік довели його до банкрутства. Наступного тижня кінчався термін векселів, а він не мав чим їх сплатити. Його пустять з торгів, виженуть з крамнички і з будинку, тому що він повірив родині Кроулі. Його сльози й нарікання ще дужче роздратували Бекі.
Ви всі, здається, проти мене,— гірко мовила вона.— Що ви хочете? Я не можу заплатити вам у неділю. Приходьте завтра, і я все вам віддам. Я думала, що полковник Кроулі вже розрахувався з вами. Ну, а як ні, то розрахується завтра.
Слово честі, що він вийшов звідси вранці, маючи в кишені півтори тисячі фунтів.
Він нічого мені не залишив. Звертайтеся до нього. Дайте мені капелюшок-і шаль і пустіть мене, щоб я його знайшла. Ми сьогодні з ним посварилися. Ви, мабуть, знаєте. Присягаюся, що всім вам заплатять. Полковник отримав добру посаду. Дайте мені вийти і знайти його.
Почувши цю відчайдушну заяву, Реглс і вся челядь вражено перезирнулися. З тим Ребека й залишила їх. Вона піднялася нагору й одяглась, цього разу без допомоги покоївки. Тоді зайшла до Родонової кімнати й побачила там спаковані валізку й саквояж, а на них — написану олівцем записку з наказом видати їх, коли по них прийдуть. Після цього вона піднялася в мансарду до кімнати покоївки: там усе було вичищене, всі шухляди стояли порожні. Ребека згадала про коштовності, і в неї не лишилося сумніву, що покоївка втекла.
Господи боже! Кому ще так не щастить, як мені?— вигукнула вона.— Бути так близько біля мети і все втратити! Невже нічого не можна поправити?-Ні, був ще один шанс.
Ребека одяглася й вийшла з дому цього разу без якихось перешкод, але сама. Була четверта година. Вона швидко здолала кілька вулиць (на візника в неї не було грошей) і не зупинилася, аж поки досягла дверей будинку сера Пітта на Грейт-Гонт-стріт. Де леді Джейн? Вона в церкві. Бекі її відсутність не засмутила. Сер Пітт був у себе в кабінеті й наказав, щоб його не турбували. Але ж вона повинна його бачити! Вона прослизнула повз охоронця в лівреї й опинилася в кімнаті сера Пітта швидше, ніж вражений баронет устиг відкласти газету.
Він почервонів і відсахнувся, стривожено й злякано втупившись у Ребеку.
Не дивіться на мене так! — мовила вона.— Я невинна, Пітте, любий Пітте! Ви колись були моїм приятелем. Бог свідок, що я невинна! Я тільки здаюся винною. Бо все проти мене. І — ох! — у таку хвилину! Саме тоді, коли всі мої надії почали здійснюватися, коли нам уже всміхалося щастя!-То те, що я прочитав у газеті, правда? — запитав сер Пітт.
Одне сьогоднішнє повідомлення дуже його здивувало.
Правда. Лорд Стайн сказав мені про це в п’ятницю ввечері, на тому фатальному бенкеті. Йому вже півроку обіцяли якесь місце. Містер Мартір, міністр колоній, сказав йому вчора, що все вирішено. А тут трапилося те злощасне ув’язнення і та страхітлива зустріч. Моя вина тільки в тому, що я надто дбала про посаду для Родона. Я й раніше безліч разів приймала лорда Стайна на самоті Визнаю, що в мене були гроші, про які Родон нічого не знав. Та хіба вам не відомо, який він легковажний? Хіба я могла йому довірити їх?-І так, слово по слову, постала цілком імовірна історія, яку Ребека й виклала своєму спантеличеному родичеві.
Виходило ніби так: Бекі признавалася з цілковитою відвертістю, але й з глибоким жалем, що, помітивши закоханість лорда Стайна (на цю згадку Пітт почервонів) і бувши впевненою в своїй цнотливості, вона вирішила використати прихильність могутнього пера на користь собі і своїй родині.
