— Я домагалася для вас перства, Пітте,— сказала вона (дівер знов почервонів).— Ми говорили про вас. Маючи такий хист і підтримку лорда Стайна, ви неодмінно стали б пером, якби це страшне лихо не поклало край усім нашим надіям. Але визнаю, що насамперед я прагнула врятувати свого коханого чоловіка, якого люблю, хоч він повівся зі мною так негарно і все зіпсував своїми безпідставними ревнощами,— врятувати від злиднів і банкрутства, що нависло над нами. Я бачила, що лорд Стайн не байдужий до мене,— мовила вона, опустивши очі,— і, не перечу, докладала всіх зусиль щоб сподобатись йому й здобути, настільки це можливо для чесної жінки, його... його пошану. Щойно в п’ятницю вранці надійшла звістка про смерть губернатора острова Ковентрі, і мілорд відразу ж забезпечив те місце моєму коханому чоловікові. Вирішено зробити йому несподіванку: він мав прочитати про це в сьогоднішніх газетах. Навіть після його жахливого ув’язнення (всі кошти, потрібні для його звільнення, лорд Стайн великодушно взяв на себе, отже, мені до певної міри перешкодили кинутись на допомогу чоловікові) мілорд сміявся з мене й казав, що мій найдорожчий Родон заспокоїться, коли, сидячи в тій страхітливій борговій... у будинку судового виконавця, прочитає про своє призначення. А потім... потім він повернувся додому. В нього виникла підозра... відбулася негарна сцена між лордом Стайном і моїм жахливим, жорстоким Родоном... І, господи, що тепер буде? Пітте, любий Пітте, згляньтеся наді мною і помиріть нас!-З цими словами вона впала навколішки, залилася слізьми і, схопивши Піттову руку, почала її палко цілувати.
В такій позі й застала баронета і його невістку леді Джейн, яка відразу помчала до чоловікового кабінету, тільки-но довідалася, що там сидить місіс Кроулі.
Я вражена, що в цієї жінки вистачає зухвальства переступати наш поріг,— мовила леді Джейн, побілівши,-як полотно, і тремтячи всім тілом. (її милість відразу після сніданку послала свою покоївку до Реглсів і до челяді Родона Кроулі, й ті розповіли їй усе, що знали, та ще й чимало додали від себе, принагідно згадавши й деякі інші історії).— Як насмілюється місіс Кроулі заходити в дім... чесної родини?-Сер Пітт відсахнувся, здивований рішучістю дружини. Бекі й далі стояла в тій самій позі, міцно тримаючи його за руку.
Скажіть їй, що вона не все знає. Скажіть, що я невинна; любий Пітте,— простогнала вона.
Слово честі, люба моя, мені здається, ти несправедлива до місіс Кроулі,— сказав сер Пітт, і Ребека відчула неабияку полегкість.— Я, зрештою, вірю, що вона...
Що вона?..— крикнула леді Джейн, і її дзвінкий голос затремтів, а серце шалено закалатало.— Що вона недобра жінка... бездушна мати і зрадлива дружина? Вона ніколи не любила свою милого хлопчика, який не раз прибігав сюди й розповідав мені, яка вона жорстока з ним. Вона приносила горе в кожну родину, з якою вступала в стосунки, вбивала найсвятіші почуття своїми підступними лестощами та облудою. Вона дурила свого, чоловіка, як дурила всіх. її душа чорна від суєтності, корисливості та інших гріхів. Я здригаюся, коли вона торкається до мене. Я пильную, щоб мої діти не потрапляли їй на очі. Я...
Леді Джейн! —; вигукнув сер Пітт, схопившись з місця.— Слово честі, така мова...
Я була вам вірною і чесною дружиною,— безстрашно повела далі леді Джейн.— Я дотримувалася шлюбної присяги, даної перед богом, і була слухняною і покірною, як належить жінці. Та всяка покора має свої межі, і я кажу вам, що не потерплю цієї... цієї жінки знов під своїм дахом. Якщо вона ще раз прийде сюди, я піду й заберу своїх дітей. Вона не гідна сидіти разом з християнами. Вам... вам доведеться вибирати, сер, між нею і мною.— І з цими словами міледі, тремтячи від власної сміливості, вибігла з кімнати, залишивши враженого сера Пітта наодинці з Ребекою.
Щодо Бекі, то вона не образилась, а, навпаки, була задоволена.
Це все через діамантову брошку, яку ви мені подарували,— мовила вона, подаючи баронетові руку.
І, перше ніж вона пішла від нього (будьте певні, що леді Джейн чекала цієї хвилини біля вікна своєї туалетної кімнати нагорі), баронет пообіцяв їй пошукати брата й зробити все, щоб помирити їх.
Родон застав у їдальні кількох молодих офіцерів з полку і без зайвих припрошувань погодився
