Нам доведеться пропустити частину біографії місіс Кроулі, виявляючи делікатність і такт, яких від нас вимагав світ — високоморальний світ, що, мабуть, не стільки бореться з людськими вадами, скільки не любить називати їх справжніми іменами. На Ярмарку Суєти є речі, які ми чудово й самі робимо, хоч ніколи не заводимо про них мови; так як ардавінці поклоняються дияволові, але ніколи не згадують про нього, так і вихована публіка не любить читати правдивого опису тих вад; вона, як усяка справді витончена англійка чи американка, не дозволить, щоб слово «штани» торкнулося її цнотливого слуху. А все ж, добродійко, і те й те існує на світі й щодня постає перед нашими очами, не дуже бентежачи нас. Якби ви червоніли щоразу, коли бачите їх, то який би ви мали колір обличчя! Тільки як хтось вимовляє їхні бридкі назви, вашій скромності належить тривожитись або й ображатися. Тому протягом усієї цієї повісті автором керувало бажання суворо дотримуватись моди, яка тепер панує, і тільки натякати на існування пороку, натякати легенько, делікатно, приємно, так, щоб не вразити чиїхось витончених почуттів. І хай хтось зважиться сказати, що наша Бекі, яка, безперечно, мала свої вади, не показана публіці в надзвичайно благородному, невинному вигляді. Автор із скромною гордістю питає всіх своїх читачів, чи він коли нехтував закони ввічливості і, змальовуючи цю сирену, її спів, усмішки, лестощі й хитрощі, дозволяв хоч раз показатися над водою її огидному хвостові? Ні! Хто хоче, може зазирнути в глибінь, досить прозору, й поглянути, як він, відразний і слизький, вигинається й рухається поміж кісток, обвивається навколо трупів. Та я натаю вас: хіба над поверхнею плеса не було все пристойне, приємне й чепурне? Хіба навіть найгидливіший мораліст Ярмарку Суєти, міг би щось закинути мені? Щоправда, коли сирена зникав, пірнаючи в глибину до мерців, вода над нею. збурюється, тоді дарма придивлятися до неї, однаково нічого не видно. Сирени досить принадні, кола вона сидять на скелі, бренькають на арфах, розчісують коси, співають і манять вас, щоб ви прийшли й потримали їм дзеркало; та коли ті морські дівки поринають у рідну стихію, то, повірте мені, від. них і оді чекати добра, і краще на» не бачити, як ті бісові морські людоїдки веселяться і пригощаються своїми нещасними засоленими жертвами. Отже, будьте певні: коли ми не згадуємо про Бекі, вона в той час захоплена не дуже приємними справами, і чим менше говорити про них, тим, їй-богу, краще,-Якби нам треба було давати повний звіт про її життя протягом кількох років після катастрофи на Керзон-стріт, читачі, певне, мали б підстава сказати, що ця книжка непристойна. Бо вчинки дуже шанолюбних, черствих, ласих до всяких утіх людей, переважне бувають непристойні (як і багато ваших вчинків, мій приятелю, хоч ви такі поважні й маєте бездоганну репутацій»-,— але це я кажу так, мимохідь) , а що вже вимагати від жінки, яка немає ні віри, ні любові, ні доброї слав»? Я схильний, думати, що в житті місіс Бекі була пора, коли її поймало не каяття, а щось схоже на розпуку, і тоді вона зовсім не звертала уваги на свій вигляд, навіть не дбала про свою репутацію.
Така abattement /Пригніченість (франц.) / і моральний занепад настали, не відразу; вона зійшла на манівці поступово, після свого нещастя і після багатьох відчайдушних спроб утриматися на поверхні,— як людина, що, впавши за борт, тримається за дошку, поки є бодай найменша надія, і тільки переконавшись, що зусилля надаремні, реагуй га». руки і йде на дно.
Поки Родон Кроулі готувався до від’їзду в довірені йому заморські володіння, Бекі залишалася в Лоядоиі і, мабуть, не раз робила спроби побачитися з дівером, сером Піттом Кроулі, якого вона вже майже прихилила на свій бік, і домогтися його підтримки. Якось, коли він і містер Уенгем ішли в палату громад, останній зауважив, що місіс Родон у чорному серпанку крутилася біля парламентського палацу. Вона швидко зникла, коли зустрілася очима з Уенгемом, і, після цього їй так і не пощастило побачитися з баронетом.
Може, в цю справу втрутилася леді Джейн. Я чув, що вона вразила чоловіка своєю рішучістю під час сварки і твердим наміром не визнавати місіс Бекі. Вона на власний розсуд запросила Родона пожити в них на Гонт-стріт до від’їзду на острів Ковентрі, знаючи, що при такому охоронцеві місіс Бекі не пробуватиме ввірватися до них у дім силоміць, і пильно вивчала, якою рукою написані адреси на листах серові Пітту, щоб негайно втрутитись, часом би невістка надумала листуватися з ним. Звичайно, Ребека знайшла б спосіб написати йому, якби хотіла, але вона не намагалась ні побачитися з сером Піттом удома, ні писати йому туди; після однієї чи двох спроб вона погодилася на його вимогу посилати всю кореспонденцію з приводу своїх подружніх справ тільки через адвоката.
